На Мукачівщині сестра Ліджі Пайяпілі вже 12 років лікує людей за допомогою молитви

У мене були туберкульоз кісток і менінгіт, і я звернулася до Бога з проханням зцілити мене і пообіцяла, що тоді повернуся до України. Я ніколи не просила в Бога цей дар, я не знала, що його маю. Я завжди хотіла служити тихо. Мені було досить того, що Бог мене знає. І я далі того прагну. Я не зірка. Не прагну слави.

Спочатку, коли я починала молитися, заступатися за людей, я своїм тілом відчувала людей під час молитви, якщо хтось мав проблему з серцем, то я відчувала своє серце. І так я могла сказати, що Бог зцілив тих, хто мав хворе серце. Я закриваю очі і питаю Бога, чекаю на Його відповідь, бо я знаю, я не маю сумнівів, що Ісус зі мною, бо я приймаю Його щоденно через Причастя. Він може мені підказати. Я відчуваю, наприклад, що мене болить коліно і тоді я питаю: «Скільки разів?». І от біль закінчується, починається знову, потім ще раз і я вже знаю, що є троє людей із такою проблемою. Під час молитви періодично з’являються болі. Коли люди приходять на молитву, я відчуваю їхній біль. Тоді я можу сказати, що Бог їх зцілює. На початку я не розуміла, що відбувається, і зверталася до лікарів, бо мене постійно щось боліло. Я не розуміла. Я думала, що це я хвора. Лікарі мене обстежували та не знаходили ніяких хвороб. Зранку мене з болями возили до лікаря, який нічого не знаходив, а по обіді приходили на молитву люди і якщо Бог хотів  зцілювати, тоді біль посилювався, а після молитви біль минав.

Я починаю молитву, покладаючи руки на тих, за кого буду молитися. Часто люди падають. Але я би не хотіла, щоб люди вважали це чимось вирішальним, бо насправді це не настільки важливо – чи людина впала під час молитви над нею, чи ні. Особисто я це розумію так, що іноді Бог дозволяє відчути нам свою силу. Божа благодать діє настільки сильно, що наше тіло того не витримує, хоча це триває лише декілька секунд. Недавно я була у Житомирі, дуже високий чоловік кремезної статури також впав, для мене це було свідченням того, яку силу має Бог. Але для тих, хто не падає, це не означає, що вони не отримали благодаті, просто ми всі різні люди і різні ситуації переживаємо по-різному, як з анекдотом – хтось буде голосно сміятись, хтось лише посміхатись, а в когось взагалі не буде жодної реакції, так і наше тіло — реагує по-різному.

Часом ті люди, що падають, мають великі внутрішні рани і потребують зцілення, це як операція під наркозом – Господь знечулює, щоб оздоровити. Я зауважила, що ті люди, котрі падають після дотику, потому сильно плачуть і бачу, як у цей момент вони зводяться на ноги вже зовсім іншими людьми. Одна жінка зі Львова, яка страждала від депресії, прийшла на молитву і пережила власне те, про що я щойно казала – падіння і плач, так от вона дала свідчення, що після цього відчула себе зовсім іншою людиною — від депресії не залишилося навіть сліду.

Буває таке, що приходять люди, які поводяться, як одержимі, сильно кричать. Вперше я з таким зіткнулась, коли єпископ скерував мене до чоловіка, який мав проблеми. Спершу він спокійно зі мною розмовляв про свої проблеми, а коли я почала молитися, він почав шуміти, кричати, хотів мене вкусити, гавкав, мекав. Тоді я просила своїх співсестер, щоб прийшли і заступились за мене, бо я дуже вірю у силу спільної молитви. Сестри прийшли, і ми разом молилися. У той час чоловік завис разом з кріслом на кілька хвилин у повітрі, але мені не було страшно. Я завжди молюсь перед Євхаристією і вірю у присутність Бога, а якщо Бог зі мною, то мені не треба боятися. Я не екзорцист, у мене немає такого привілею від Єпископату. Я лише заступаюся за людей у молитві і прошу Ісуса, щоб звільнив їх, напряму з темними силами я розмовляти не можу і не маю права.

Особисто зі мною поки що не траплялося жодних незрозумілих чи ірраціональних речей у зв’язку з моєю діяльністю. Мені здається, що через те, що я перед своїм служінням вже багато страждала, то зараз нічого такого зі мною не стається. Це я собі так думаю, не знаю, що буде далі, але зараз – нічого такого. А ще, мабуть, тому, що дуже багато людей моляться за мене.