На Волині багатодітна жінка «вибиває» для бідних меблі, одяг та годує військових

Наталія Ващук із села Кисилин Локачинського району колись сьорбнула багато лиха. Зіпнутися на ноги, повірити у себе їй допомогли добрі люди. При чому абсолютно чужі, незнайомі. Тож не дивно, що тепер всю свою життєву енергію вона стала направляти на допомогу тим, хто опинився у великій скруті.

Наталія Ващук із села Кисилин Локачинського району колись сьорбнула багато лиха. Зіпнутися на ноги, повірити у себе їй допомогли добрі люди. При чому абсолютно чужі, незнайомі. Тож не дивно, що тепер всю свою життєву енергію вона стала направляти на допомогу тим, хто опинився у великій скруті.

Скалічена, втекла від чоловіка на Волинь

Гуцулка Наталя, а саме так її колись називали місцеві у Кисилині, вже кілька разів ставала героїнею наших публікацій. Знайомство тягнеться з далекого 2008 року, коли вона із Прикарпаття (Наталя насправді румунка за національністю) прислала нам відчайдушний лист – крик душі. Покалічена чоловіком-тираном, з відмороженими ногами, хворими донечками – бо ж довелося втікати їм босими в одних нічних сорочках по снігу – просила допомоги. Співчутливі люди відгукнулися, і Наталя з двома малими дітками й пакетом речей ризикнула переїхати жити на невідому їй Волинь. Відтоді минуло 12 років. Всяке було за цей час: ще один невдалий шлюб, народження «сонячної» із синдромом Дауна донечки, важкі заробітки, щоб стягнутися на свою хатину. Тепер Наталя – це енергійна жіночка, яка за себе постоїть і не дозволить ображати інших. Справжня активістка, на яких, як відомо, і світ тримається. То вона воює проти незаконної вирубки дерев, то намагається «вибити» майданчик для сільських дітей… Незручна для влади, надоїдлива, але що вже «зацєнта»!

– Все почалося з гуманітарки, яку кілька разів привозили нам у село, – розказує Наталя. – Мені геть не сподобалося, що її спочатку перебирали всі ті, хто виписував «для нужденних», а власне нужденним залишалися одні ганчірки. Це було несправедливо! Я стала вникати: що це за фонди, кому ці речі призначені в першу чергу, як повинна здійснюватися передача допомоги. Почала шукати волонтерів, спілкуватися з ними. Потім взяла у сільраді списки потребуючих допомоги людей і звернулася до нашого місцевого депутата. Все розклала по поличках – отак має бути і отак, беріть, возіть, вам люди велике спасибі скажуть. Він спочатку ніби активно пообіцяв, але, певно, щось у нього не вийшло. Я чекала-чекала, а тоді вирішила сама засукати рукави. Підключила волонтера Миколу Малого, голову нашої Затурцівської ОТГ пана Володимира Патійчука, бо ж мені потрібен був транспорт. Ще дільничний допоміг Богдан Скучинський, була інспектор з ювенальної служби Олена Павлюк, яка веде сім’ї зі складними сімейними обставинами. А ще односельчанка Майя Соколюк – вогонь, а не жінка! І через три дні я привезла першу партію речей, які ми стали роздавати дійсно потребуючим сім’ям.

Продавали палку ковбаси за… 600 гривень

Наталка назвала цю благодійну акцію «З добром у серці». Зізнається, що немає кращого відчуття, аніж бачити щасливі очі дітей та дорослих, яким простягають руку допомоги. Тож зараз, влившись у волонтерський рух, не має ані хвилини спокою. То вона шукає коляску для бідової багатодітної сім’ї, то везе у сусіднє село газові плити, роздає гуманітарну допомогу і пече печиво та готує закрутки хлопцям-захисникам на фронт. Дивуюся, де в цієї тендітної жіночки береться стільки енергії? У самої четверо дітей, чоловік, господарка та ще нещодавно взяла під свою опіку кілька сімей.

– Є у нас одна бідова жіночка, двоє дітей. Уявіть, вони досі жили без холодильника! – емоційно розказує про свою підшефну Наталка. – Треба було бачити їхні очі, коли ми привезли їм той холодильник, а ще ліжко, диван, стіл і тумбочку. Я мусила її взяти під контроль. Жінка ця має інвалідність – і цим багато хто користується. Я, як стала розбиратися з її боргами, які їй понаписували у магазині, – схопилася за голову! Вона не дуже розуміється в цінах, то їй м’ясо продали за 3000 гривень, картоплю за 12 гривень кіло, палку ковбаси за 600. А вона з дітьми живе лише на ту єдину пенсію 1700 гривень! То я тепер маю купу справ із нею: треба навчити користуватися холодильником, робити закупи на тиждень-два, консервацію на зиму. Її ж, бідну, ніхто тому ніколи не вчив!