Вірні Україні назавжди: загиблі герої жовтня 2020-го. Фото та історії

“Перемир’я” на Донбасі, під час якого продовжуються обстріли, у жовтні знову принесло втрати, загинули троє військовослужбовців віком від 26 до 30 років. Один із них упродовж 6 місяців боровся з наслідками страшних поранень, отриманих у зоні проведення ООС. Двоє інших – вийшли з окупованого Криму навесні 2014-го, не зрадивши присягу, і 6 із лишком років боронити рідну країну.

“Перемир’я” на Донбасі, під час якого продовжуються обстріли, у жовтні знову принесло втрати, загинули троє військовослужбовців віком від 26 до 30 років. Один із них упродовж 6 місяців боровся з наслідками страшних поранень, отриманих у зоні проведення ООС. Двоє інших – вийшли з окупованого Криму навесні 2014-го, не зрадивши присягу, і 6 із лишком років боронити рідну країну.

OBOZREVATEL пропонує згадати про тих, хто склав голови на війні за незалежність.

Олександр Фарина, 128 ОГШБр

Олександр активно займався спортом, мав звання майстра спорту з боксу, виборов титул чемпіона Збройних сил України з рукопашного бою.

З 8-го полку спецпризначення Фарина перейшов служити за контрактом у 128 бригаду.

“Він був серед нас наймолодший. Хороший спортсмен, життєрадісний, веселий завжди, енергійний. Ніколи в нього не було ніякої печалі, завжди підтримував побратимів своїх. На початку війни ми так його берегли, в бій не брали з собою”, – згадував про Олександра його побратим Василь Довгань.

20 квітня 2020 року, перебуваючи в зоні проведення ООС, Олександр отримав множинні кульові поранення ніг та живота. Зовсім скоро добігав кінця його військовий контракт.

Далі було довгих пів року перебування в реанімації Київського військового госпіталю, два десятки операцій, харчування через крапельницю й надія на одужання, якій не судилося справдитися: 11 жовтня 26-річний воїн помер.

У Олександра Фарини залишився батько, який упродовж 6 місяців боротьби сина за життя практично не відходив від нього. Мама воїна померла незадовго до нього.

Володимир Бондарюк, 36 ОБрМП

Володимир Володимирович Бондарюк (позивний “Піндос”) народився 18 липня 1993 року в Кам’яному Мості Первомайського району Миколаївської області.

До війни Володимир працював на СТО й захоплювався туризмом і спортом. Це захоплення разом із випадком і привело його зрештою в армію. В інтерв’ю “Армія Інформ” сам хлопець розповідав: ідею стати спецпризначенцем йому “підкинув” дядьків друг, який працював у військкоматі, – під час випадкової зустрічі.

І юнак вирішив спробувати. Пройшов навчальний центр – і потрапив кулеметником на службу в гірсько-піхотний батальйон у Криму.

Коли навесні 2014 року Росія анексувала український півострів, Володимир Бондарюк не зрадив присягу й вийшов із нечисленними побратимами на материкову частину України. У тому ж таки інтерв’ю він згадував про тих, хто зрадив свою державу.

“Росіяни боялись, що хтось із нас не стримається й відкриє вогонь на ураження. Цей страх читали в їхніх очах, попри всю браваду. Наш батальйон саме повернувся з навчання. Рівень підготовки особового складу, злагодженість підрозділів, бойовий дух – усе було на висоті. Але, можливо, забагато було військової бюрократії, не вистачало ініціативи й рішучості. До того ж велика кількість зрадників у вищих ешелонах командування. Поки наш батальйон тримав оборону, деякі представники вищого командування цілували триколор, стояли в черзі за москальською формою й водили кацапів у баню. Тьфу, гидота…” – розповідав Бондарюк. І обіцяв: рано чи пізно повернеться на знов український, вільний від окупантів півострів – і покаже коханій дружині та улюбленій донечці Кримські гори…

Дотриматися обіцянки Володимир Бондарюк уже не зможе. Після виходу з Криму чоловік продовжив службу у 36 окремому батальйоні морської піхоти і пройшов 5 ротацій на маріупольському напрямку. Під час останньої з них, у розпал “повного перемир’я” на Донбасі, він був вбитий ворожим снайпером у ніч на 30 жовтня.

У загиблого Героя залишилися батьки, дружина, донька і брат, який теж захищає Україну.

Михайло Старостін, 36 ОБрМП

Михайло Григорович Старостін (позивний “Тихий”) народився 14 червня 1990 року в Новорайську Бериславського району Херсонської області.

Як і Володимир Бондарюк, службу в українському війську він почав ще з Криму: з 2010 року служив за контрактом у 36 бригаді берегової охорони, що дислокувалася на українському півострові. Коли Росія окупувала Крим, Старостін із побратимами вийшов на материкову частину України – і продовжив службу у 36 окремій бригаді морської піхоти.

Як згадував сам Старостін, з окупованого півострова кримські вояки потрапили одразу на війну. Сам Михайло повоював у багатьох гарячих точках Донбасу.

Спокійний, врівноважений, з золотими руками, Михайло знав, за що воює – і показав себе природженим воїном.

У ніч на 30 жовтня Михайло Старостін разом із Володимиром Бондарюком перебував на позиціях підрозділу під селищем Водяне Волноваського району Донецької області. Близько 0:28 до позицій українських захисників підповзла диверсійна снайперська група ворога. Михайло і Володимир були розстріляні практично впритул. Ще одного військовослужбовця було тяжко поранено.

У полеглого Михайла Старостіна залишились мати, дружина і три сестри.

Поховали його 31 жовтня в рідному Новорайську.

Шукайте деталі в групі Facebook