Вчителі– не обслуговуючий персонал: про знецінення професії в українському суспільстві

Спробуємо розібратися, чому вчителі втратили авторитет і повагу до своєї професії.

На сьогодні освітяни стикнулися з низкою проблем, пов’язаних із знеціненням професії. У суспільстві не сприймають вчителювання, як гідну професію. Професію, пов’язану з розвитком суспільства, адже діти – це наше майбутнє. І справа не в тому, що вчителі перестали бути носіями інформації. Передусім освітяни стали обслуговчим персоналом. Таке формулювання несе в собі повне знецінення школи у суспільстві. Адже одна річ, коли батьки усвідомлюють, що їхню дитину вчать, та зовсім інша, коли батьки впевнені, що їхніх дітей обслуговують. Наступним фактором знецінення професії вчителя стало те, що, нібито, батьки оплачують роботу вчителів. Так, зарплату освітянам нараховують з державного бюджету, який в основному формується з податків громадян. Але одна річ, коли батьки просто сплачують податки, а інша, коли на кожному кроці нагадують вчителям, що вони платять їм з власної кишені. Спробуємо розібратися, що і хто впливає на знецінення професії вчителя окрім зарплати й обслуговування.

ГІПЕРОПІКА СУСПІЛЬСТВА

Сьогодні майже кожен пересічний громадянин став опікуватися освітою. Батьки, бабусі з дідусями і навіть самі учні впевнені, що розуміються на педагогіці й знають, як вчителю працювати. Кожен хоче стати таким собі місіонером, повчити педагогів, тицьнути пальцем на їхні недоліки чи помилки. Хоча в місіонерстві немає нічого поганого, та не в нашому випадку, адже на кожного освітянина припадає щонайменше сотня таких «добродіїв». Сила силенна «експертів» щодня обмірковують, як покарати того чи того вчителя за той чи той вчинок. У вчителів постійне відчуття, ніби вони проводять уроки під прицілом. Проводять і не знають, коли й звідки пролунає «постріл». Хочеш стати відомим на всю країну – посвари дитину, хочеш, аби життя дало тріщину – постав дитині не ту оцінку.

БАТЬКИ – КАДРОВИКИ

Зараз ситуація в освіті така, що батьки стали вирішувати, працювати вчителю чи ні. Цікаво насправді, адже все законно – за рішенням і підписами більшості батьків класу вчителя відсторонюють від роботи. Все дуже просто. Якби суспільство могло впливати на кадрові питання у політиці, так само як в освіті, то життя було б іншим.

Хочеш працювати у тій чи тій школі – заведи друзів у спільноті батьків цього закладу і все буде добре.

ХТО СИЛЬНІШИЙ, ТОЙ МАЄ РАЦІЮ Точніше, у кого більше влади – той має рацію. Товаришуєш з директором школи – буде солодко, не товаришуєш – терпи або звільняйся. А якщо ти на стороні батьківського комітету, взагалі можеш забути про якісь там проблеми. Хочеш рухатися кар’єрними сходами у сфері освіти – будь слухняним, не йди проти системи і, обов’язково, пам’ятай – то дитина завучки, а то дитина адвоката. Про кількість годин у вчителя – окрема історія. Якщо ти на стороні справедливості – не чекай похвали від адміністрації, а без похвали адміністрації не буде додаткових годин. Без додаткових годин не буде нормальної зарплати. Коло замикається.

БО Я ТАК ХОЧУ

Витівки учнів, їхня зневага до низькооплачуваної та знеціненої професії вчителя залишаються безкарними. Діти мають право робити все, що їм заманеться. Вагомим впливом на норми поведінки дітей стали батьківські професії. «Ви нічого мені не зробите, мій тато суддя» – з гордістю звучить від старшокласників. І дійсно, хто ти, вчитель, і хто цей учень. Слово вчителя втратило свою вагу і цінність. Діти спостерігають за своїми батьками, за їхньою зневагою до педагогів і копіюють поведінку. Звідси й випливає «я так хочу» й боротися з цим неможливо.

ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

На жаль, але в реаліях сьогодення гроші вирішують майже все. Точніше не самі гроші, а люди на високооплачуваних посадах. А які це посади? Точно не вчительські. І це чи не найважливіший фактор впливу на репутацію педагогів в цілому. Суспільство сприймає вчительство, як малооплачуваний прошарок, до думки якого прислухатися не потрібно. А що може більше знецінити будь-яку професію, як ставлення до неї можновладців, які створюють закони? Ніхто, адже як держава ставиться до тої чи тої професії, так і суспільство буде сприймати її. І хоча вчителі перестали бути носіями інформації, та їхня професія залишається важливою для суспільства, адже все у житті починається зі шкільної парти. Левова доля процесу формування особистості припадає саме на вчителів, але суспільство вперто знищує їхній авторитет. І навіть якщо знайдуться молоді й прогресивні хлопці або дівчата, які готові звернути гори й реформувати освіту, здаються чи не в перші роки педагогічної діяльності.