Сьогодні, 7 травня, в Черкасах поховають бійця 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ “Айдар” Тимура Манджосова з позивним “Балу”. Він сім років провів на фронті, захищав позиції України в районі Щастя. Перед чоловіком завжди перебували російські найманці, а позаду – річка. Але він говорив, що ніколи не буде відступати.
Тимур помер не від куль окупантів, а від коронавірусу в госпіталі у Львові. У нього залишилися дружина і дочка, яка багато років чекала тата вдома.
Стояв на “Фасаді” і відступати не збирався
Волонтер Мирослав Гай розповів про свої враження після зустрічі з Тимуром під час зйомок документального фільму “Брати по зброї”, який вийшов у світ минулої весни.
“Ми спілкувалися з ним у межах зйомки. Про особисте поговорити не встигли, але “Балу” справив на мене велике враження. Він дуже спокійний, товариський, зосереджений. Їхній пункт “Фасад” розташований в особливому місці в Щасті, прямо за річкою. Попереду російські позиції, а позаду річка. У разі чого, відступати можна тільки через міст, який прострілюється і замінований. Він був старшим на тому пункті”, – каже Гай.
Одного разу під час зйомок фільму українські позиції почали обстрілювати. “Він поводився спокійно, без суєти, ніякої паніки. Людина прекрасно розуміє, що робить і де перебуває. Багато хто на його місці б розгубився, але його ніщо не бентежило. Хлопці міцно утримують свої позиції. Дуже цікаві люди, кожен з яких зробив свій вибір”, – ділиться враженнями волонтер.
“Так, він сім років на фронті. Такі люди там є, але їх не так багато. Це треба бути військовим не за професією, а за покликанням, емоційно і психологічно бути втягнутим у війну. Там бетон не витримує, а такі люди, як Тимур, витримують”, – каже Гай.
Пішов добровольцем в “Айдар”
У четвер, 6 травня, тіло Тимура привіз його рідні в Черкаси побратим зі Львова Володимир Штурм.
“Я пам’ятаю його ще з Майдану, ми там із ним перетиналися. Що вам сказати, всі там були замурзані, в касках. Потім зустрілися з ним в “Айдарі”, він туди прийшов добровольцем трохи пізніше за мене, вже восени. Воювали в різних ротах: він у “Фасаді”, я був в афганській роті. Зустрічалися з ним кілька років тому на Яворівському полігоні. А тепер попрощалися з ним у нашій частині, і привіз його додому. Похорон буде в п’ятницю, 7 травня”, – говорить він.
Ще один побратим Манджосова Богдан Гаркуша розповів, що як тільки почалася війна на Донбасі, вони почали волонтерську діяльність.
“Тимур був на Майдані в самообороні. Потім ми почали з ним їздити на схід, щоб підтримати наших військових. І приблизно в липні 2014 року Тимуру прийшло чітке розуміння того, що в України є ворог і потрібно брати в руки зброю. Тоді він пішов добровольцем в “Айдар”. На той час це був найбільший добровольчий батальйон. Уже в грудні 2014 року він підписав контракт”, – згадує Богдан.
Тоді в Щасті Луганської області, де стояв батальйон, були важкі часи. Тимур отримав поранення і був контужений, а наприкінці 2015 року залишив фронт.
“Йому довелося пройти кілька операцій, реабілітацію. Але в червні 2016 року він знову повернувся у свій батальйон. Зі своїм підрозділом він пройшов усі гарячі точки, вони дійшли аж до Маріуполя”, – каже Богдан.
Тимур був прикладом для всіх бійців свого підрозділу і за час служби отримав багато нагород. Він був мудрим і справедливим, за ним бійці були, як за кам’яною стіною.
Захворів, але не міг покинути батальйон
У Тимура залишився дорослий син і 10-річна дочка. Чоловік завжди непокоївся, що не може приділяти дівчинці багато часу, і постійно передавав їй подарунки, коли хтось із знайомих їхав до Черкас.
Цього разу сім’я чекала Тимура додому на Великдень, 2 травня. Та й сам боєць мріяв про те, що побачиться з рідними і відпочине, адже йому було потрібне лікування.
Однак ще 22 квітня йому стало зле – підвищилася температура, з’явився озноб і слабкість. Він одразу звернувся до лікаря. Але час на фронті був неспокійний, Росія стягнула до кордону свою техніку і війська.
Тільки 26 квітня, коли стало зрозуміло, що росіяни відводять війська, їхній батальйон отримав наказ виходити на полігон.
“Вони на фронті були 11 місяців. Тепер їм потрібно було повантажитися і виїхати в Західну Україну. Висновок підрозділу – це процес непростий і довгий. Добу вони вантажилися, дві доби їхали. Там не було нікого, хто міг би замінити Тимура. Тому він до останнього залишався в батальйоні”, – каже Богдан.
Уже в дорозі Тимуру було дуже зле, піднялася висока температура, його морозило. Як тільки вони приїхали, 30 квітня він потрапив до шпиталю, а наступного дня в реанімацію. Хоча ПЛР-тест не підтвердив інфікування коронавірусом, але всі симптоми вказували саме на цю інфекцію.
У реанімації його під’єднали до апарата ШВЛ, але 4 травня о 13:54 Тимура Манджосова не стало. Дочка досі відмовляється вірити в смерть тата і чекає його вдома…
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…