УКРАЇНА LIVE

Днями на шкільному випускному у Кривому Розі вчитель зґвалтував випускницю. У райвідділку їй запропонували помиритися з насильником і зіграти з ним весілля, а однокласники звинуватили дівчину в бажанні хайпанути, додавши, що «у нього навіть не встав би». Журналістка Заборони Альона Вишницька поговорила з постраждалою, її сестрою, яка теж стала жертвою насилля, та експертками. І розповідає, що відбулося й чому пекло повторюватиметься.

Усі імена героїнь та героїв у цьому тексті змінено задля їхньої безпеки. Текст містить детальні описи зґвалтувань.

ЧАСТИНА ПЕРША. ОЛЯ
Випускний Олі проходив як у всіх: багато алкоголю, дорослі розбрелися десь по території, підлітки бурхливо святкували закінчення школи. У якийсь момент Оля зрозуміла, що випила забагато: перед очима все пливло. До неї постійно хтось підбігав — однокласники тягнули на вулицю чи танцювати. А потім Оля відчула, як її хтось обіймає: на тілі звисає чоловіча рука. Позаду стояв її вчитель хореографії Антон. Він сказав: «Зараз піду нарішаю кімнату».

Антон повернувся незабаром і мовчки повів Олю за собою — вона навіть не встигла зорієнтуватися, що відбулося. Привів до якоїсь гримерки, зачинив двері на ключ. Що сталося потім, вона пригадує погано — просто у якийсь момент зрозуміла, що стоїть гола, а поруч — її голий вчитель. Потім він її зґвалтував.

«Я не збоченець. Хоча…»
28-річний Антон викладав хореографію в кількох школах, зокрема тій, де в одинадцятому класі вчилась Оля. Старшокласницям він міг кинути вслід щось на кшталт «Ой, такі пишні форми, люблю таке». Міг підняти спідницю і сказати: «А, в тебе там шортики. Ну ладно».

«Я чула всі ці історії від інших дівчат, — розповідає Оля Забороні. Ми зідзвонюємося з нею ввечері. Попри втому і те, що трапилося, Оля спокійно розповідає про події того вечора. — Однокласниця казала, що він якось кликав її танцювати — але щоб вона прийшла до нього без ліфчика. При мені він підходив до однокласниці, яка просто сиділа і навіть не дивилась у його бік — поправив їй волосся за вухо, усміхнувся, пішов далі».

Сама Оля з Антоном не спілкувалася — вони навіть не віталися. Дівчина каже, що близько перетнулась із ним буквально раз. На репетиції під час танцю треба було закрутитися і притиснутись до вчителя, і тоді Антон сказав: «Ти не бійся, притискайся до мене, я не збоченець. Хоча… Все може бути».

Про таку поведінку Антона іншим вчителям не розповідали. Оля пропонувала дівчатам скооперуватись і винести це назагал, але ті відмовились. Комусь навіть лестила увага викладача. На репетиціях, згадує Оля, Антон часто казав: «Будьте як шлюхи, будьте сексуальними, більше сексу!» На одному з таких уроків була навіть класна керівниця, але вона ніяк не реагувала — лише сміялась.

«Малишка, заспокойся»
У день випускного Оля приїхала до школи з мамою. Однокласники пофотографувалися всім класом, пройшлися сценою, подивилися концерт та феєрверки. Після офіційної частини був банкет. Мама Олі на нього не залишилась — було й так багато дорослих та вчителів, а класна керівниця запевнила, що простежить за дівчиною.

Випускників розсадили по четверо. Попередньо, каже Оля, ніби обговорювали, що на кожному столі буде по пляшці вина, але по факту там стояли дві пляшки вина, горілка, у когось замість горілки коньяк, в інших — шампанське.

«Ми почали пити, і в якийсь момент я просто втратила лік часу, — згадує дівчина. — Я дивилась у телефон, але вже не розуміла, котра година. В очах все розпливалось. У приміщенні було дуже душно. Я весь вечір десь бігала, мене постійно хтось смикав. У якийсь момент мене вже будь-яка людина могла кудись покликати, і я йшла за інерцією».

Вже після другої ночі до Олі підійшов Антон. До того часу вчителі та завучі кудись розбрелись — вони були на території, але не з дітьми. Антон обійняв дівчину, сказав про «нарішаю кімнату» і пішов. Оля нічого не розуміла і навіть не подумала, що це був натяк на інтим. Антон повернувся за якийсь час і швидко повів її кудись.

«Я навіть не зразу втямила, що це він. Все сталося так швидко — я була п’яна. Все розпливалось, але я розуміла, що ми йдемо на перший поверх по сходах, я постійно спотикалась. Ми заходимо кудись у коридорчик, там чоловічий туалет і якісь гримерні. Він дістає ключі, відкриває гримерну, заводить мене туди, зачиняє двері на ключ (я почула клацання замка), не вмикає світло», — згадує Оля.

Що було далі, вона пам’ятає туманно. Каже, в голові просто якісь окремі спалахи: ось він зачинив двері, а ось наступний кадр — Оля стоїть гола, і поруч абсолютно голий він.

«Оскільки я була п’яна, я була «тілом» — він просто робив, що хотів. В якийсь момент я спромоглась тільки сказати, що без презерватива — ні. Він відповів щось типу «Малишка, заспокойся, все добре». Мені було дуже боляче, і я почала ніби кричати і стогнати — але не від задоволення, мені просто було пекельно боляче. Я чула, що хтось підходив до дверей, ручка смикалась. Він двома руками закрив мені рот. Далі просто йшов процес, я казала, що мені боляче, але він мене затикав, і тільки кидав мене, як хотів — аби йому було приємно».

Антон кілька разів питав, чи Оля незаймана: це його заводило. Дівчина постійно казала вчителю, що не хоче сексу, але він її не слухав. Скільки це тривало, Оля не може сказати. Коли все закінчилося, вона знайшла свій одяг, вдяглась і пішла, спотикаючись, до дверей.

«Він наполягав на другому разі, я казала «ні, ні». У якийсь момент задзвонив його телефон — він звертався до якоїсь жінки на ім’я і по-батькові, сказав «добре, я підійду зараз», відчинив двері і ми нарешті вийшли».

Куди Оля пішла потім, вона не пам’ятає — каже, все було як у тумані. Просто кудись пішла, десь була на території, щось робила. Близько четвертої ранку вийшла надвір. На свіжому повітрі їй трохи полегшало. Треба було телефонувати мамі — вона мала її забрати. Однокласники вийшли зустрічати світанок — разом з ними був і Антон. Він курив, побачив Олю, підійшов до неї й сильно притиснув до себе: «Він просто фізично мене тримає, я все ще під алкоголем. Просто стою і чекаю, поки він мене відпустить».

Приїхала мама — дорогою додому Оля постійно відключалася, а вдома заснула, навіть не скинувши з себе білизну. Тільки зранку, прокинувшись, зрозуміла, що трапилося. Що вона не хотіла цього, не давала згоди й що Антон скористався нею. Ввечері Оля подзвонила брату і розповіла, що сталося. Говорити мамі було страшно.

«У мами проблеми зі здоров’ям. Я боялася, що вона або помре, або задихнеться. Я розуміла, що якщо їй розкажу, вона почне звинувачувати себе, їй буде погано. Власне, так потім і сталося — вона досі вважає, що винна. Ще мені було страшно — може, я сама винна в тому, що зі мною сталося? Я ніби розуміла, що не давала згоди, взагалі не могла зрозуміти, що відбувається, але все одно це відчуття лишалось», — каже Оля.

Рішення звернутися в поліцію давалося важко — значною мірою через побоювання осуду та страх за маму. Врешті брат усе ж переконав дівчину, що вона ні в чому не винна, що є люди, готові її підтримати, і вона буде не сама. А головне — що її звернення в поліцію може врятувати ще когось.

«Як чоловік я його розумію»
«Спробуй абстрагуватися і думати, що це відбулося не з тобою», — сказала мама перед візитом у райвідділок.

У поліції маму з донькою зустріли хіхіканням про зґвалтування. У кабінеті сиділи лише чоловіки, з них представилися не всі. Психолога чи будь-кого, хто пояснив би процедуру, теж не було. Маму попросили вийти: «Я сиджу, немає ніякої підтримки, я в кабінеті з двома мужиками за сорок». Чоловіки курили та лаялися. А потім один із них почав розпитувати, як усе відбувалося.

«Ну слухай, у тебе ж не класичне зґвалтування, — сказав поліцейський з кримінального підрозділу. — Секс був природнім чи ні?»

«В якому сенсі?» — перепитала Оля, не розуміючи, як зґвалтування в принципі може бути природнім.

«Ну, вагінально, то-сьо?»

«Ну так, а потім він змусив мене робити мінет, тримав мене за голову силою, казав «Зроби мені приємне».

«А, да, зроби мені приємне? Ну, як чоловік я його розумію, так».

Розмова тривала години дві. Все, що казала Оля, сприймали так, ніби вона цього хотіла. В поліції не вірили, що дівчина незаймана, і натякали: «Що, правда, у тебе ніколи ні з ким не було? Взагалі ні з ким? Взагалі нічого?» Розпитували все в найменших деталях: які пози, куди кінчив. Слідчий ще раз повторив, що «як чоловік його розуміє». Мама намагалася потрапити в кабінет до доньки, але її не пускали: «Вікторівна, сидіть, Вікторівна, нікуди не йдіть». Поліцейські не зверталися до неї навіть на ім’я. Врешті пустили, але відсадили так, щоб мама й донька навіть не бачили одна одну: «Дивись, Вікторівна, в стінку, навіть не дивись у бік своєї доньки».

За якийсь час у райвідділок прийшла соцпрацівниця зі школи.

«Не те щоб я потребувала її підтримки чи співчуття, але мені здавалося, що дорослі зрозуміють, що це серйозно і мені погано, — каже Оля. — А ця жінка сидить і дивиться на мене з осудом — від цього ще гірше стало».

Осуду з боку поліцейських, каже Оля, поменшало лише після того, як вони поговорили з гінекологинею після огляду.

«Вони вийшли від неї й уперше подивились на мене реально як на жертву. Бо дізналися про сліди зґвалтування і травми від лікарки. До цього ставилися до мене так, ніби це я когось зґвалтувала, а не навпаки. Я розумію, що я якась дівчинка, яка по факту напилась на випускному, я не очікую, що мені будуть довіряти — але нащо мені ходити й брехати про таке? І тільки після гінеколога вони вирішили забрати речовий доказ — білизну зі слідами сперми. Після п’яти годин у відділку», — каже Оля.

«У нього навіть не встав би»
Оля вирішила розказати все однокласницям. Передусім — щоби вони згадали про харасмент Антона в їхній бік і теж розповіли про це. Але вони сказали, що не вірять. Що Оля вирішила «хайпанути». А Антон був занадто п’яний і «в нього навіть не встав би». Та і взагалі все це не тягне на зґвалтування. З двадцяти дівчат лише одна поцікавилася особисто та спитала, як почуваються Оля і її мама. Зі спільного чату з однокласницями Оля вийшла.

«Мені було дуже боляче, почало трусити. Хотілося розридатися, вийти на вулицю і закричати. Я розумію: може бути складно прийняти, що людина, яка ставила вам танець, виявилася насильником. Але мені теж складно — я теж не очікувала, що мій перший раз буде зґвалтуванням. У мене впродовж чотирьох років був друг, і максимум, що в нас було — це поцілунки. Якби я хотіла зайнятися сексом, я б це зробила з людиною, якій довіряю — і про яку я знаю, що якщо мені буде боляче, він зупиниться».

А потім мамі зателефонувала класна керівниця. Вона звинуватила Олю в тому, що трапилося, і попросила домовитися з вчителем, а не псувати йому життя — мовляв, на ньому це погано позначиться, він постраждає.

«Ви мене цим дзвінком просто вбили», — сказала мама керівниці.

«Ну, Оля мене теж вбила, я не очікувала, що вона так вчинить», — відповіла вчителька.

«Найбільш абсурдне в тому, що пили абсолютно всі, — каже Оля. — Але у мене складається враження, що всі були тверезі, а одна я п’яна. Або навпаки — всі п’яні, а одна я твереза. Коли всі кажуть, що я винна, починає здаватися, що, можливо, так і є».

Під час підготовки цього матеріалу з нами зв’язався батько однієї з випускниць, який теж був на святі. Сказав, що дівчина бреше — мовляв, у приміщенні було дуже багато батьків, які все постійно контролювали, а вчитель фактично увесь час був у полі зору. Скинув свою спільну з хореографом фотографію з випускного. На ній група радісних батьків та вчитель підіймають келихи.

Чоловік додав, що вони батьківським колективом збираються стати на захист «цього хлопця». Якщо буде потрібно, «допоможуть з адвокатом — не хочеться ламати його життя, тим паче в нього є вагітна дівчина».

За його словами, хореограф він непоганий, а як людина — «позитивна».

«У нас є люди, абсолютно не згодні з цією заявою дівчинки. Тим паче серед тих же однокласниць про цю дівчинку є несхвальні відгуки, — додав він. — І взагалі: чому про це було заявлено не одразу? Так би мовити, на гарячому. Ну і вік доступу — з 16. Може, вона взагалі його сама звабила».

Ми намагалися додзвонитися вчителю, звинуваченому в зґвалтуванні, але безрезультатно. Класна керівниця відмовилася розмовляти з Забороною, а директор школи не взяв слухавку. Родині дирекція повідомила, що не укладатиме новий договір з хореографом на наступний рік, а також не планує коментувати нічого для медіа, поки триває слідство.

Ми сконтактували з кількома однокласницями, проте не отримали відповіді. До декого з них вже приїжджала поліція. Ще кілька дівчат не хотіли говорити, щоб батьки не дізналися про кількість випитого на випускному алкоголю, або на них вже накричали. З пересланих Олею аудіоповідомлень та скрінів переписок ми дізналися, що ще кілька однокласниць зауважували неадекватну сексуалізовану поведінку хореографа — зокрема на репетиціях.

Зараз проти викладача відкрили кримінальне провадження за статтею 152 «Зґвалтування неповнолітньої особи». Йому загрожує від 7 до 12 років позбавлення волі. Розслідування триває на етапі допитів. На найближчі дні запланована судово-медична експертиза й фіксування психологічного стану жертви.

«Слідчі ніби щось роблять, але у мене немає чіткого розуміння, що буде далі. Тому я намагалася поговорити з прокурорами у цій справі. Проте в прокуратуру мене не пустили — за словами охоронця, одна прокурорка працює в іншому районі, а друга у відпустці. Дуже цікава ситуація, коли прокурорами призначають людину у відпустці й ту, яка тут не працює. Це великий сигнал, і я буду готувати скаргу, щоб розслідування передали з району в центральне управління. Можливо, так справа дійсно почне рухатися. Час у таких справах дуже цінний», — каже адвокатка Тамара Бугаєць.

Адвокатка також планує ініціювати внутрішнє службове розслідування, зокрема щодо поведінки працівників райвідділку під час першого опитування, яке проводили з критичними порушеннями.

Крім цього, юристка планує ініціювати стороннє службове розслідування ситуації в школі.

«Дорослі на випускному мали б відповідати за безпеку дітей, зокрема, що і в яких кількостях вони вживають. У мене взагалі питання, чому такі обсяги міцного алкоголю стояли на столах — чому це було дозволено адміністрацією», — каже вона. За її словами, саме через цю кількість алкоголю, погоджену з адміністрацією, реакція школи була такою прогнозованою.

ЧАСТИНА ДРУГА. КАТЯ
Точної статистики, скільки дітей та підлітків в Україні стають жертвами сексуального насильства, немає. Передусім через те, що постраждалі не звертаються в поліцію та не розповідають про пережите — зокрема, через страх осуду, сором, почуття провини, звинувачення в їхній бік.

За даними Офісу генпрокурора України, впродовж січня-серпня 2020 року 147 дітей стали жертвами зґвалтувань, а обвинувальні акти за статтею «статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» винесли в шістнадцяти випадках.

Найчастіше діти не розповідають про пережите одразу або не наважуються поділитися цими спогадами взагалі.

Катя, сестра Олі, наважилась розповісти про своє зґвалтування лише через двадцять років — коли на випускному це сталося з її сестрою. Зараз їй 33. Її зґвалтував невідомий чоловік, коли їй було 12 років.

«Я ніколи не розповідала про це нікому, крім мами, — каже дівчина Забороні. — Я ніби поховала цей спогад. Не хотіла, щоб це якось зачепило моє життя. Хоча воно так чи інакше зачепило».

Був звичайний будній день. Після уроків Катя з Ігорем, другом із паралелі, вийшли на шкільний двір. На турніках сидів дорослий хлопець, нібито знайомий Катіного товариша — той до нього підбіг, про щось перемовився і повернувся.

«І тут мені Ігор каже: «Пішли до мене у двір, бо батьків нема вдома. посидиш зі мною на лавочці почекаєш, ключів нема». Ну я пішла за компанію, прийшли, сидимо. Але це якось затягнулось, я хотіла пити, було спекотно. Кажу: ну все, я додому», — згадує Катя.

Друг чомусь не хотів її відпускати — запропонував винести води. Постукав у двері поруч — їх відкрив чоловік, якого вони бачили напередодні на спортмайданчику. Ігор попросив його винести води, і той нібито пішов за нею вглиб квартири.

«Але я через поріг не передаю», — кинув чоловік, запрошуючи Катю пройти.

Щойно вона переступила поріг, двері замкнулися — їх ззовні зачинив хлопчик, з яким Катя прийшла.

«Цей чоловік почав мене щемити — я не кричала, не знаю, чому, був шок, — каже Катя. — Якщо чесно, я навіть не розуміла, що зі мною хочуть робити. Я тоді знала, що буває весілля, у пар бувають діти, але про те, що це все виникає через секс, навіть не підозрювала. Єдине, що я пам’ятаю з того дня, — що на мені було його татуйоване тіло. Ще згадую, що пробувала його відштовхнути, але він закривав мені рот».

Коли все закінчилось, у вікно вона побачила Ігоря — він спостерігав за всім, що відбувалося в кімнаті, через заґратовану шибку. Через кілька років він підійшов до неї у школі — пояснив, що той чоловік нібито сказав, що Катя йому сподобалась, попросив заманити. Вони були сусідами — і хлопчик періодично виконував якісь доручення чоловіка на кшталт передати комусь траву. Ігор вибачився.

«Бог зцілить»
Після того, що сталося, Катя рік просиділа вдома — виходила лише в школу. Вчитися перестала — забила навіть на фізкультуру, яку раніше любила.

«Я не хотіла здатися якоюсь неврівноваженою, не хотіла, щоб це на мене вплинуло. Просто я була весь час у депресії, постійно про щось думала, хотіла забути. Звинувачувала себе — навіщо я взагалі туди пішла. Хоча я ж не могла це все передбачити», — каже Катя.

Через рік після зґвалтування вона почала ходити до церкви.

«Мені теж якоюсь мірою це допомогло. Біблійські школи, «Ісус рятує», оце все, — каже Катя. — У церквах казали, що можна не пити таблетки, Бог зцілить — і я в це вірила».

Коли Катя виросла, вона вийшла заміж. З чоловіком вони досить швидко розлучилися: «Я не могла з людиною спати взагалі. Він до мене доторкається — а в мене починається паніка. Хоча він був хорошим, прекрасно до мене ставився, ми довго були знайомі».

У наступних стосунках, аналізує Катя, аб’юзеркою була вона — пресувала чоловіків, які опинялися поруч.

«Мені озвучували якесь мінімальне питання — і я сприймала його так, ніби світ до мене несправедливий, починала захищатися і нападати, — згадує Катя. — Водночас постійно думала: хочу такого, якого я слухатимусь».

За якийсь час дійсно знайшла. Її другим чоловіком став аб’юзер, який її бив і знущався з неї. Рідні думали, що в них усе добре — Каті було соромно зізнатися, що вона «лажанулася вдруге».

Вона знала, що він піднімав руку на своїх попередніх жінок — але була переконана, що з нею цього не станеться, бо її він любить по-справжньому.

«Він мене бив, карав за все. Я кричала — ніхто з сусідів (а ми жили в будинку, де все чутно) не реагував. Я волала о першій ночі — ніхто взагалі. Потім він плакав і вибачався, бухав, пропадав, я сиділа одна, без інтернету і в чужій країні».

За кілька місяців цих стосунків Катя позичила в знайомих грошей і втекла.

«Мабуть, лише кілька років тому, після дурних аб’юзивних стосунків я зрозуміла, що можу сказати «ні». А так — з дитинства, постійно було відчуття, що тіло мені не належить», — розповідає дівчина.

Якби повернути час назад, каже Катя, вона все одно б не розповіла іншим про зґвалтування — так, як не хотіла спершу Оля. Бо як можна хотіти розповісти про свою травму, якщо тебе потім звинуватять і засудять?

МОЄ ТІЛО
Жертві зґвалтування зазвичай найважче пережити почуття провини, каже психологиня Каріне Арутюнян.

«Суспільство нав’язує, що жертва сама винна, сама провокує. Причому провокацією може вважатися все — навіть спідниця чи макіяж».

Друге, з чим найважче впоратися, — відчуття, що тіло тобі не належить. «Так, ніби хто завгодно може користуватися ним у будь-який зручний момент», — каже психологиня.

Людям у соціумі, каже Арутюнян, часто легше пробачити насильникові та зрозуміти його, а не жертву. Якщо, скажімо, ґвалтівник — це член родини, то простіше пояснити причину його вчинку.

«Насильника намагаються виправдати, а на жертву повісити всю відповідальність, — каже психологиня. — І це велике почуття сорому не дає дівчатам звертатися в поліцію: вони бояться, що буде, коли дізнаються інші».

Така реакція пов’язана зокрема з тим, що жінку досі вважають «слабкою статтю» в багатьох суспільствах і релігіях.

«Мовляв, жінка — слабка стать, яка зваблює чоловіка, і тому чоловіка можна виправдати тим, що він піддався спокусі. А що може виправдати жінку? Вона ж спокусниця. Навіть якщо проаналізувати деякі релігії, де жінки моляться окремо від чоловіків, — це ж створено тому, що чоловікові треба зосередитися, а не спокушатися», — каже психологиня. Відтак, жінок звинувачують в тому, що чоловіки не можуть себе контролювати.

Як досвід пережитого зґвалтування може вплинути на життя?
Недовіра до людей. Причому не лише до близьких чи партнерів, а взагалі до всіх: «Я усміхаюсь цій людині, вона мені теж, але що буде потім? Я не знаю».
Недовіра до себе — мовляв, якщо я винна, якщо я спровокувала одного — значить, я можу спровокувати й інших?
Втрата контролю: над тілом, власним життям, емоціями. «Це може бути спроба контролювати все: якщо я не змогла проконтролювати тоді, значить, буду тепер контролювати абсолютно все. Тому жертви насилля часом не можуть делегувати якісь обов’язки, наприклад».
Компульсивне прагнення до чистоти: «Часто жертви насилля говорять про те, що почуваються брудними, тому постійно хочуть мити себе та все навколо. Їм здається, що все брудне», — каже Каріне.
Страхи, пов’язані з пережитим, лишаються. Людина може витіснити з пам’яті те, що відбулося, але залишаться інстинкти та відчуття, пов’язані з місцем, запахом, світлом або будь-чим іншим.
Будь-яка реакція під час та після зґвалтування — нормальна, наголошує психологиня. Перша реакція під час травми — це шок, анестезія для того, щоби людина впоралася з ситуацією. Анестезія діє по-різному. Під час стресу в людини може виникнути три реакції: бігти, бити чи завмерти. «Що таке «завмерти»? Це «не живи, не існуй, ніби все, що відбувається, проходить повз», — каже Каріне.

Дуже часто саме ця реакція змушує жертв зґвалтування сумніватися у своїй адекватності: мовляв, чому я не плакала, чому нічого не зробила, чому відреагувала не так? Проте важливо розуміти, що кожна реакція — це норма.

Крім того, наголошує психологиня, буває, що жертва зґвалтування відчуває задоволення під час насилля — і через це теж почувається винною: «Це фізіологія, за неї не має бути соромно. Але це часто стає ще однією причиною, чому жертви мовчать. У суспільстві поширені жарти про те, що якщо тебе ґвалтують — розслабся й отримуй задоволення. На жаль, так часто можуть говорити навіть у поліції: там теж працюють люди».

Як підтримати жертву зґвалтування?
Хоча б перший час ніяк не доторкатися до жертви зґвалтування: не обіймати, не чіпати без дозволу. Це потрібно для того, щоб повернути контроль над тілом. У людини треба питати, чи можна її обійняти чи доторкнутися до неї — це дає їй зрозуміти, що тіло належить лише їй, і ніхто не має права на нього претендувати.

«Через обійми близькі й батьки часто проявляють любов і ніжність. Але для людини, яка стала жертвою насилля, це спроба знову претендувати на її тіло. Тому треба ставити питання: «Можна?» Воно знімає тривогу — людина знає, що це не відбудеться несподівано, і це можна не дозволити», — каже Каріне.
Допомогти позбутися почуття провини: ненав’язливо говорити, що людина не винна й нікого не провокувала. Неважливо, усміхалася вона чи ні, в якому одязі була, була тверезою чи напідпитку, танцювала чи сиділа на стільці. Провина завжди лежить на людині, яка вчинила насилля — і ненормальною може бути лише поведінка насильника.
Не удавати, що нічого не сталося. Краще сказати: «Ти хочеш про це поговорити? Якщо захочеш, ми поруч. І знай, що ти ні в чому не винна, ми завжди будемо на твоєму боці, завжди тебе підтримаємо».
Звернутися до психотерапевта. Зґвалтування — це травма, а травми зазвичай просто так не проходять: «Навіть якщо ми зі свідомості заженемо це в підсвідомість і забудемо саму подію, то залишаться емоції та страхи. Ми можемо навіть не пам’ятати, звідки вони і вважати, що впорались із ситуацією, але щоб якісно жити, треба працювати зі спеціалістом», — наголошує Каріне.

Якщо людині здається, що вона може забути про пережите і не говорити про це — це ілюзія: емоції просто будуть всередині й можуть вийти назовні, скажімо, психосоматикою, розладами, впливатимуть на стосунки з людьми, роботою, світом і собою.

Постраждала героїня цього тексту потребує допомоги. Якщо ви хочете допомогти, напишіть нашій журналістці Альоні Вишницькій на пошту alyona.vyshnytska@gmail.com.

Якщо ви теж зіштовхнулися з сексуальними домаганнями хореографа в Кривому Розі, повідомте про це на ту ж пошту — ми передамо інформацію адвокатці і це може допомогти справі.