УКРАЇНА LIVE

Людмилі Крижановській з Києва 52 роки. У неї дві вищі освіти – російської філологині та економістки, і про першу нині вона воліє не згадувати. 

Людмила займається підприємництвом і волонтерством – допомагає шпиталям, плете маскувальні сітки і збирає гроші для потреб військових.

Дивиться телеканали “Еспресо” та “Прямий”, періодично гортає “Дзеркало тижня” й “Український тиждень”. А ще активно дописує у Фейсбук – щоб популяризувати Україну та Петра Порошенка.

“Я розказую людям, яку помилку вони зробили (на президентських виборах 2019-го – УП), як ми це можемо виправити і як готуватись до наступних виборів”, – розповідає Людмила.

“Котики-тортики мене не цікавлять”, – додає вона, відмежовуючи себе від пересічних користувачів соцмережі.

Людмилу не образити словом “порохобот”. Навпаки – воно буде для неї компліментом. І, насправді, не лише для неї.

“Українська правда” поговорила з трьома палкими прихильниками п’ятого президента та трьома експертами – політичним аналітиком, соціальним психологом та науковицею, щоб розкрити портрет справжнього порохобота.

З’ясувати, внаслідок чого цей самий порохобот з’явився в українському сегменті Фейсбуку, заради чого він лізе в перепалки, як реагує на журналістські розслідування і що його може розчарувати в Порошенкові.

Це перший матеріал із серії про завзятих прихильників політичних топів. Надалі ми плануємо вивчити інтернет-прихильників Володимира Зеленського, Юлії Тимошенко та інших політиків.

Дієва технологія

Появу слова “порохобот” в українському інфопросторі часто пов’язують з давнім радником російського президента Володимира Путіна, а нині американським емігрантом і частим гостем українських ефірів – Андрієм Ілларіоновим.

У 2015, як розповідають прихильники Порошенка, він нібито вперше сказав це слово і закликав боротися з порохоботами, провівши паралель з російськими тролями з Ольгино. Але, як вихваляються самі порохоботи: “Ми це слово використали на свою користь!”.

Насправді ж слово “порохобот” уже в 2014 році ходило між штабами Порошенка-Тимошенко, у Фейсбуці та Твіттері.

А згодом, за час президентства Порошенка, на виборах 2019-го і після них – виринало у дослідженнях, чистках Фейсбуку і навіть свідченнях у Конгресі США – в значенні алгоритму чи людини, що лишає потрібні коментарі на користь Порошенка в потрібному місці.

“Ми живемо в часі, коли телевізор поступово втрачає свою вагу в політиці. Його ще дивляться, але головна бійка відбувається в інтернеті, у соцмережах. Усі пасіонарії уже там”, – пояснював якось в розмові з УП один із чільних штабістів Порошенка.

Цим і була продиктована така агресивно-динамічна побудова мережі прихильників у соцмережах, яку проводила команда Порошенка. Якщо за тебе немає кому битись в соцмережах – у тебе немає шансів перемогти на виборах.

Необхідність створення “порохоботів” полягала ще й в тому, що у 2016 партія відчула, що виборець втрачає довіру до офіційних спікерів – що навіть штовхнуло Порошенка піти на вибори самовисуванцем. Відповідальність за донесення меседжів Порошенка треба було перекласти на когось, хто б не асоціювався напряму із БПП чи АП.

Ідеологічну рамку роботи штабу Порошенка і мережі його ботів задав головний стратег колишнього президента Ігор Гринів. Його моделювання образу Порошенка навколо захисту “армії-мови-віри” та протиставлення “якщо не Порошенко – то Путін” повністю визначили адженду “порохоботства” як явища.

Медійна команда Порошенка, як то Юрій Стець, Олег Медведєв, Святослав Цеголко чи Володимир Горковенко, наповнювала оперативним контентом так звані темники для партійних спікерів і ботів. І робили це чітко за рамкою Гриніва.

Технічно запуск мережі впливу передбачав створення невеликого телехолдингу (до “5 каналу” додався новостворений “Прямий”) і побудову сітки “прихильників” у соцмережах.

Другу задачу для команди Порошенка вирішувало діджитал-агентство Postman Ярослава Ведмедя, яке підловили на створені фейкових акаунтів та просуванні через них відповідного контенту. При тому, Порошенко був не єдиним клієнтом Ведмедя.

Паралельно команда Порошенка розкручувала низку лояльних “блогерів” та “експертів”. Під крилом Бірюкова зібрався цілий пул із людей типу Мирослава Олешка, Мирослава Гая, Віктора Трегубова чи Юрія Гудименка.

На “експертність” блогерів працювали канали з групи Порошенка, а сам президент проводив з ними “теплі зустрічі”. Як от у березні 2018-го на Банковій, після чого у Фейсбуці з’явилось кілька постів з хештегом #Я_Підтримую_Президента, а в одного з героїв цього тексту, Мирослава Олешка – спільне фото з тогочасним гарантом.

Чи, наприклад, у березні 2019 – коли лояльних блогерів покликали у штаб Порошенка. А Олешка – навіть у штаб в “Арсеналі” в день виборів.

На третій день після програшу Петра Олексійовича Бірюков визнав, що порохоботи “могли нашкодити” його шефу агресивною риторикою в соцмережах. Але якою б не була шкода від чергової технології команди Порошенка, її ефективність заперечити складно. Адже хороша політтехнологія – та, що прижилась на людях.

Оновлено. Після виходу матеріалу Юрій Стець заперечив у коментарі УП, що розробляв контент для партійних спікерів. Про мету зустрічей Порошенка з блогерами та роботу агентства Postman, запевняє, йому нічого невідомо.

“Про порохоботів: їх – мільйони, я – один із них”, – додав колишній очільник Мінінформації.

Ще один згаданий персонаж, тогочасний радник президента Юрій Бірюков, не відреагував на пропозицію УП надати свій коментар для цього тексту.

Друга хвиля

З часом до мережевих ботів і лояльних блогерів примкинули і реальні люди, що рухались за вже усталеною канвою політтехнологів.

Цьому сприяла як значна політизація суспільства, підсилена революцією 2013-2014 років, так і наростаючий розвиток соцмереж, пояснює соціальний психолог, професор Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук Вадим Васютинський.

“Якщо суспільство вже політизоване, а в ньому ще й з’явився віртуальний простір – інтернет, соцмережі – то він, великою мірою, не може бути іншим”, – розповідає він.

Хто ж у 2014 році став щирим порохоботом?

Здебільшого, це виборець Чорновола в 1991, Кравчука у 1994, Кучми у 1999 (на противагу комуністу Симоненку), Ющенка в 2004 та першому турі 2010-го, розповідає політичний аналітик Фонду “Демократичні ініціативи” ім. І. Кучеріва Андрій Сухарина. Це якщо розглядати порохоботів як ядерний електорат Порошенка, що зосереджений на Львівщині (чому так – читайте в розділі нижче).

За Чорновола та Ющенка голосувала і згадана на початку киянка Людмила Крижановська. На всі інші вибори до 2014 року – коли довелось простояти 6 годин у черзі, щоб підтримати Порошенка – не ходила. За самим Порошенком почала спостерігати ще з часів Помаранчевої революції.

Для своїх молодших прихильників, як от 22-річного студента зі Львова Владислава Мережка, Порошенко став “героєм” наступної революції – Гідності. Хоча в ті часи вершиною мрій Порошенка була хіба що посада міського голови Києва.

Тоді Владиславу було 16, він почав цікавитися політикою і побачив з екрану людину, “яка, фактично, очолила протест”. На відміну від “трійки”, Кличка, Яценюка та Тягнибока, Порошенко не часто з’являвся на сцені Майдану та й в епіцентр подій особливо не ліз – за винятком відомого епізоду з бульдозером на Банковій 1 грудня.

“А вже на виборах подивився на інших кандидатів – вони навіть не були конкурентами Порошенку, це смішно. Вони не можуть бути конкурентами для такої людини”, – ділиться він.

Реальні порохоботи: підприємиця, блогер і студент

Тепер найцікавіше – хто ж такі ці реальні порохоботи?

У цьому питанні експерти найчастіше спираються на ядерний електорат політика, адже порохоботів як окреме явище поки що не вивчають. Більшість з них, запевняє Васютинський, ходять на вибори, адже їхня мета – привести свого лідера до влади.

Виборці Порошенка та Зеленського – люди приблизно однакового віку, того ж кількісного співвідношення між жінками/чоловіками та рівня доходу, середнього і високого, пояснює Сухарина.

“Можливо, між умовними порохоботами та зелеботами і є таке велике протистояння, бо це часто дуже схожі люди. Ті, що живуть поруч і мають схожі умови життя. Але в якийсь момент їхні погляди на те, як має розвиватись країна, розійшлись”, – припускає аналітик.

З відмінностей – регіон проживання та мова спілкування. Прихильники Порошенка зосереджені на Заході та в Центрі й трохи частіше говорять українською.

Васютинський, який називає себе ситуативним порохоботом, визначає середньостатистичного представника цієї групи як чоловіка або жінку 40-50 років з високим рівнем освіти, підкресленою патріотичною, проєвропейською та антиросійською позицію. Він розділяє порохоботів на дві групи:

патріоти, що стали прихильниками Порошенка за результатами його президентства. Для цих громадян важливі цінності – армія, мова, віра, рух в бік Європи;

люди, які захоплюються Порошенком як сильним лідером. Вони радше симпатизують Порошенку як політику, бізнесмену, чоловіку тощо.

Перша група є чисельнішою, а от чи є друга відданішою та радикальнішою у своїх пориваннях – питання. Васютинський вважає, що все залежить від приводу для дискусії: якщо “нападають” на мову чи армію, активнішими будуть порохоботи з першої групи, якщо на самого Порошенка чи, наприклад, його дружину – з другої.

Себе Васютинський зараховує до першої групи. Зізнається, що не вірить у патріотизм п’ятого президента, але розглядає Порошенка як інструмент втілення близької для себе політики.

На відміну від Васютинського, у Людмили Крижановської, Мирослава Олешка та Владислава Мережка немає причин сумніватись у патріотизмі Порошенка. УП коротко розповідає, чим живуть, цікавляться і за що воюють у Фейсбуці ці реальні порохоботи

Почнемо з першої героїні, про яку ми вже розказували на початку:

Людмила Крижановська, 52 роки (Київ), підприємиця – 1500 підписників у Фейсбуці. Людмила називає себе “відвертою і наполегливою” порохоботкою. У її оточенні, зокрема на акціях за Порошенка та ЄС прийнято вітатись: “Привіт, порохоботи!”.

Середовищем її активності є Фейсбук, де вона розміщує критичні пости про харчування в армії чи підбори на параді до Дня Незалежності, і схвальні – про поїздки Порошенка чи компанію Roshen. Розповідає, що своїми постами хоче “достукатись” до фейсбук-друзів, що голосували за Зеленського – а таких було більшість.

“Мені б хотілось на все горло кричати за Україну та Порошенка, але я роблю хоча б те, що можу – пишу на фейсбук”, – ділиться жінка. Людмила запевняє, що всі пости пише сама й ніколи не отримувала за них гроші.

Два роки тому, після перемоги Зеленського, Людмила поїхала в партійний офіс ЄС на Лаврській і написала заяву на вступ в партію – 24 червня цього року їй нарешті вручили партквиток.

Мирослав Олешко, 26 років (Київ), політичний блогер – 57 тисяч підписників у Фейсбуці, 200 тисяч підписників на Ютубі. Замість порохобота Мирослав називає себе “державником, якого цікавить майбутнє своєї країни”. Каже, що підтримує не лише Порошенка, а й усіх лідерів Майдану – зокрема Олександра Турчинова, Віталія Кличка, Арсенія Яценюка, Сергія Пашинського та Арсена Авакова.

Олешко має вищу освіту з менеджменту, права та держуправління. Читає “Українську правду” та “Цензор.нет”. Окрім привілейованих зустрічей на Банковій і поїздок в АТО, Олешко також відомий фейсбук-знущанням над журналістами та чиновниками.

У 2016 він закликав звільнити тогочасного омбудсмена Валерію Лутковську і заступницю міністра інформполітики Тетяну Попову за виступ проти Миротворця, що публікував дані журналістів. У 2017 засуджував нагородження журналістки hromadske Насті Станко.

Порошенка Олешко підтримував не завжди. Ще в березні 2016 він критикував його за роботу Липецької фабрики, переймаючись, чи не вийде з нього “м’якший Янукович”.

“Згодом я став більше читати історичних книжок, зрозумів, що критикувати головнокомандувача в часи війни – це допомагати ворогу. Остаточно (став прихильником Порошенка – УП), коли ми отримали безвіз. Для мене як молодої людини це була просто мрія”, – розповідає Олешко.

Вже у березні 2018 Олешко став гостем зустрічі на Банковій, яку він згодом назвав “теплою бесідою”. Блогер заявляє, що ніколи не отримував гроші за підтримку політика.

Середовище його активності – Фейсбук і Ютуб, веде їх переважно російською мовою. Каже, що рекламою на Ютуб заробляє собі кошти на життя.

“Є блогери, які в блозі кажуть одне, а в житті – інше. У мене не так: те, що в блозі, те в мене і в житті. Ось моїй сестрі 12 років – вона знає прізвища майже всіх політиків, може їх навіть впізнати їх за голосом, бо ми з нею про все це говоримо”, – розповідає Олешко.

Владислав Мережко, 22 роки (Миколаїв-Львів), студент – має доволі стриманий профіль у Фейсбуці, веде свою активність у Телеграмі. Владислав каже, що він “обгортається словом “порохобот”, сидить і гріється”. Він не бачить іншого політика, крім Порошенка, який зможе повести країну вперед.

“Порохобот – це титул, я хочу, щоб його закріпити десь законодавчо. Наприклад, щоб у паспорті записували п’ятим рядком – “порохоботик”, – жартує Владислав.

Він закінчує магістерку у Львові й паралельно вчиться за обмінною програмою в Австрії. Читає “Європейську правду”, Укрінформ, НВ – усе в Телеграмі, де буквально щогодини сперечається. Раніше – з думкою про те, щоб переконати людей у своїй правоті – нині, просто аби добре провести час у дискусіях.

Найактивніше коментує дописи депутатів від ЄС Олексія Гончаренка, Софії Федини та Ірини Геращенко. Мріє, щоб така можливість з’явилась у каналі “людини-легенди” Олександра Турчинова.

Найбільшим хейтером Порошенка в оточенні Владислава був дідусь, але він, на радість онука, з часом змінив свою думку. Владислав зізнається, що не пішов би на побачення з дівчиною, знаючи, що вона голосувала за Зеленського. Але один раз це таки трапилось.

“Була одна дівчина… але це навряд було побачення. Як тільки ми торкнулись теми політики, я почув це магічне прізвище і такий: “Опа, давай не будемо, ми так з тобою добре говорили. Ми з того часу, до речі, взагалі не спілкувалися”, – пригадує хлопець.

Порохоботи Vs агресія

Чи є порохоботи найбільш агресивними на тлі прихильників інших політиків?

На це питання відповісти складно, говорить кандидатка психологічних наук, викладачка Острозької академії Ольга Ткачук. Але їхню помітну активність можна пояснити тим, що вони мають найбільше тригерів для обстоювання своєї позиції.

“Наприклад, у зелеботів менше точок бути нетолерантними, тому що риторика Зеленського – це і нашим, і вашим. І російську мову давайте, і єднання, і тд – там немає поля для прояву цієї нетолерантності. А в Порошенка воно якраз благодатне – армія, мова, віра”, – пояснює Ткачук.

Бажання порохоботів, а також юлеботів, зелеботів постійно долучатись до дискусій у соцмережах та доводити іншим свою точку зору, вона пов’язує з можливо низьким рівнем розвитку комунікативного блоку в таких людей – тобто невмінням відстоювати свою думку в реальному житті. Або ж низькою самооцінкою, що часто йде “у комплекті”.

Психологічний парадокс: чим більше людина сумнівається у своїй позиції, тим більше причин вона шукатиме для її підкріплення. Іноді – аж до фанатизму.

“Це гіперкомпенсація власної невпевненості”, – додає Ткачук.

Ще один цікавий момент – як політичні прихильники реагують на факти, що ставлять під сумнів репутацію їхнього лідера. За час президентства Порошенка та два роки після нього вийшло стільки журналістських розслідувань з його прізвищем – фабрика в Липецьку, Роттердам+, Мальдіви, розкрадання в оборонці, зустрічі з Коломойським та Медведчуком, що, здавалося б, у кожного порохобота міг бути хоча б один привід для розчарування.

Але ні. Кожен знайшов для цих матеріалів своє пояснення: від “Порошенко недокомунікував Мальдіви” до “у нас стояла задача – обороноздатна армія” та “про що ви говорите?”.

“Кожен інфопривід – Липецька фабрика, його частка в Рошен, крадіжки в оборонці – я намагаюсь перевірити, розібратись, чи справді він винен. Думаю, що і Венедіктова, і Зеленський дуже хочуть, аби це було правдою, але, бачте, не вистачає фактів, аби відправити цю людину у в’язницю”, – пояснює свою позицію Владислав Мережко.

“Я дуже добре за цим всім слідкую, знаю, що є фейки, що це все неправда, що Липецьк давно віджали”, – різко відрубує Людмила Крижановська.

Ткачук пояснює це тим, що люди схильні вірити та підшукувати для формування своєї позиції ті факти, які підтверджують їхню точку зору. На ті ж, що ставлять її під сумнів або заперечують – не звертають увагу.

Останнє запитання до Людмили Крижановської – що може розчарувати її в Порошенку? Вона моментально відповідає: “Нічого. Він ніколи не зрадить Україну”.

Васютинський підходить до цього питання трохи прагматичніше, пояснюючи що прихильники Порошенка пробачать йому навіть відхилення в бік Путіна чи Зеленського – бо лідеру завжди дозволяють більше.

А ось що справді може похитнути п’ятого президента на п’єдесталі – то це втрата ефективності в боротьбі із Зеленським. Наприклад, якщо він почне піддаватись своєму головному опоненту або ж узагалі, наслідуючи свого попередника – втече з країни.

***

Навіть влітку, коли політичний сезон стає на паузу, порохоботи продовжують працювати, не покладаючи рук – у прямому значенні слова. Вони пишуть пости у Фейсбуці, коментарі в Телеграмі та знімають відео на Ютуб.

Щоб оперативно зафіксувати факт чергової “зради”, нагадати, як було “при клятому Порошенку” і вберегти своїх друзів і підписників від “кремлівських наративів”, якими хочуть знищити Україну.

Нагадати їм про помилку 2019-го і необхідність її виправити у 2024-му.

Більшість із них робитиме не щиро. Навіть не задумуючись про дивну одночасність, ідентичність аргументів і схожість, аж до дрібниць, “своїх” і “чужих” слів.

Не відчуваючи, що слова ці написані однією командою, яка через запущений механізм впливу банально паразитує на щирих поривах і страхах звичайних людей.

З вірою в те, що Порошенко ніколи не зрадить Україну.