“Українській освіті заважають люди, які з очманілими від влади очима гальмують все, що може змінити ситуацію” – Ігор Лікарчук

Кілька моїх думок до 30-річчя незалежності в сфері освіти України.

Думка перша. Найбільшою проблемою української освіти за період Незалежності стала відсутність в ній доказової політики.

Доказова політика – це коли політика і рішення в галузі освіти формуються на основі аналітики та доказів, а не на основі інтуїції тих, хто ці рішення приймає, політичних хотєлок чи за принципом: «так у сусіда».

Лише один приклад. В Україні щороку оприлюднюються великі аналітичні звіти про результати ЗНО. У них – гігантський масив доказів та аналітики. Жодного серйозного політичного чи загальнодержавного управлінського рішення, які б базувалися на основі цих звітів, упродовж 13 років прийнято не було.

Думка друга. У системі освіти України за цей час відбулися якісь зміни у кожному її сегменті.

Але найбільш непорушною з часів СРСР лишилася система управління освітою. Вона практично не змінилася структурно. І має незначні косметичні зміни в змісті.

Образно кажучи, совковим автомобілем, який намагаємося привести до сучасного стану тридцять років, продовжує керувати водій, котрий все життя їздив мотоколяскою…

Чи не від цього наша система освіти з реформами сьогодні в тому стані, про який добре сказано в українській приказці: «Застрягла, як собака на перелазі».

За моїм переконанням злізти з цього перелазу українській освіті заважають, насамперед, ті дядьки й тітки, котрі сидять в органах управління освітою різного рівня, і з очманілими від влади очима гальмують все, що може реально змінити ситуацію в освіті: автономію шкіл, педагогічну свободу вчителя, знищення бюрократії та формалізму…

І найприкрішим є те, що такі керівники, суттєво впливаючи своєю діяльністю чи бездіяльністю на стан справ у освіті, не несуть ніякої відповідальності за нього. А за все, у т.ч. й результати їхньої «діяльності», відповідають цапи-відбувайли – директори шкіл.

Натомість, сервісними службами, метою яких є допомога директорам шкіл в забезпеченні життєдіяльності закладу, ці органи управління так і не стали.