УКРАЇНА LIVE

10 грудня у польському місті Перемишлі трапилася надзвичайна подія. Під час урочистого “Маршу орлят перемиських і львівських”, що відбувся під патронатом мера міста, один з учасників маршу закричав під Українським народним домом “Смерть українцям”, а інші учасники ходи підтримали його.

У відповідь організатори маршу, а згодом і представники влади заявили, що таке відео – українська провокація, яка має на меті створення неправдивого іміджу міста та країни. Тобто – викриків не було, а якщо й були, то це зробили сторонні люди, не виключено, що й самі українці.

Історія швидко набула розголосу за межами міста, викликала реакцію, в тому числі з боку українського посольства.

Але залишається відкритим питання:

Чи було це випадковістю? Чи, навпаки, це результат зміни ставлення до українців?

Питання не випадкове. У червні ЄвроПравда вже відвідала Перемишль, поспілкувавшись із головою Об’єднання українців Польщі Петром Тимою.

Тоді, півроку тому, він був налаштований досить песимістично. “Ми бачимо початок досить сильних негативних настроїв, спрямованих проти меншин. Частина церковної ієрархії, медіа та праворадикальні організації побачили “зелене світло” для подібних акцій”, – заявляв тоді активіст.

Зрештою, це не перший конфлікт у місті за останні місяці. Наприкінці червня в Перемишлі група польських націоналістів напала на українську процесію, яка йшла з церкви на кладовище, щоби вшанувати пам’ять воїнів-петлюрівців. А за рік у регіоні зафіксовано більше десятка випадків руйнування українських пам’яток.

Саме тому ЄвроПравда вирішила знову їхати до Перемишля, щоб на місті розібратися в ситуації.

Замість президента міста Роберта Хоми нас прийняв його заступник Гжегож Гайдер. На момент нашого візиту провокатора було затримано. І попри натяки, що лунали перед тим, він не виявився українцем.

Втім, у мерії наголошують, що національність злочинця їх не цікавить. “Хай там як, але 10 грудня відбулася провокація. Немає різниці, чи це був дурень-українець, чи дурень-поляк. В кожному разі він повинен отримати сповна за свою провокацію”, – зазначає Гайдер.

За словами заступника мера, нинішній епізод не може бути показовим, адже у будь-якому суспільстві є радикали. А щодо того, що попередні правопорушення так і не були розслідувані – так то питання до поліції, якою мерія не керує, а тому може “лише сподіватися, що всі правопорушники будуть знайдені”.

Чи є в цій провокації російський слід, як про це натякають у посольстві Україні в Польщі? У мерії це коментують дуже обережно і наголошують, що це не є ключовим питанням: “Це питання національної безпеки, яким мають займатися відповідні служби. Чи стояв хтось за цим провокатором? Можливо, але не факт, що ми про це дізнаємося. Головне – щоб він отримав покарання, що має стати уроком для інших”, – вважає Гжегож Гайдер.

Та водночас посадовець має закиди в бік українців.

Мовляв, вони самі налаштовують проти себе поляків, використовуючи на своїх заходах “бандерівські” червоно-чорні прапори.

“Конфлікт під час хресної ходи, наголошу – не бійка, а лише усні образи, – виник саме внаслідок використання цих прапорів. Я прекрасно розумію, що в Україні ставлення до УПА як до національних героїв, але в Польщі воно геть інше. Не варто так грати на почуттях суспільства”, – говорить Гайдер.

Те саме щодо проблеми спаплюження поховань – є окремі провокатори-мародери, а ще є політика із впорядкування нелегальних кладовищ.

Афіша “Маршу орлят перемиських і львівських”

“Ми з розумінням ставимося до того, що якщо в Україні є нелегальні польські поховання, то вони мають бути або перенесені, або легалізовані. Чому ж на аналогічні наші дії така гостра реакція? Тим більше – часто не йдеться про поховання в повному сенсі слова. Часто це псевдопоховання – без гробу та небіжчика, а тому їх краще називати пам’ятними місцями. На такі місця принципи поховань не поширюються.

Ми віруючі люди, і ми з пошаною ставимося до поховань, навіть якщо там поховані наші вороги. Для порівняння, у нас є військовий німецький цвинтар, і місто турбується про його стан. Але дикістю було б говорити про пам’ятник бійцям Вермахту. Так само ми поважаємо українські військові поховання, але не згодні на монументи”, – резюмують у мерії.

Таку позицію – ніякого конфлікту в місті немає, а є провокації, розпалювані радикалами з обох сторін, – підтримують і городяни. “Це все вони ж самі (українці) напридумували”. “Цей так званий конфлікт не вартий й виїденого яйця”, – таку думку мають городяни.

А що українська громада? Мабуть, це найбільший подив під час поїздки – до останнього представники громади не погоджувалися з нами спілкуватися. Навіть на умовах анонімності.

“Ми всі на виду, а тому вирахувати, хто що сказав, буде дуже просто”, – пояснюють вони.

Зрештою, з кореспондентом ЄП зустрівся – і офіційно – місцевий активіст Андрій Чорний. Це вже літня людина, під час операції “Вісла” йому було 11 років, а головне – він вже не вперше конфліктує з місцевою адміністрацією. “Сміття у вікно у відповідь кидають регулярно”, – додає він.

Український народовий дім

За словами пана Чорного, конфлікти у місті почалися на початку 1990-х. “Тоді відкрилися кордони, і стали приїжджати багато українців. Звичайно, польська громада була перелякана. Згодом стало зрозуміло, що торгівля вигідна й полякам, а тому від нас відчепилися. Не скажу, що була любов, але до останнього часу був спокій”, – додає він.

Новий спалах конфлікту почався цього року – за результатами зміни влади у Польщі. “На жаль, ті, хто пропагував конфлікт, отримали підтримку та доступ до трибуни. А ще більше шкода, що церква, яка мала заспокоювати такі настрої, як мінімум мовчить”, – додає він.

Показовий момент – для польської громади наявність на заході червоно-чорного прапору є достатньою підставою для “відповідного реагування”. Саме тому, запевняють в українській громаді, провокатори спеціально приносять такі прапори, щоб “легалізувати” свої дії.

Але найголовніше питання: чи стали події 10 грудня переломними у конфлікті? Принаймні, вперше було затримано провокатора, якому загрожує реальний строк.

Який саме? Це вже залежить від того, що саме йому інкримінуватимуть – дрібне хуліганство чи розпалювання національної ворожнечі. Відповідно, у випадку доведення провини, він може отримати від 3 місяців до 5 років.

“Найголовніше, що конфлікт вперше вийшов на міжнародний рівень – на нього мусив реагувати уряд. Тепер приховати наступні випадки буде складніше”, – вважає Андрій Чорний.

Однак неофіційно в українській громаді додають:

про реальну зміну ситуації можна буде говорити лише після того, як влада почне реагувати не лише на гучні конфлікти, а й на численні заклики до них.

До цього, втім, поки ще далеко.