УКРАЇНА LIVE

48-річний єродиякон Януарій (в миру — Іван Гончар) — у Ніжині третій рік. Іконописець, реставратор, син народної артистки України Ніни Матвієнко у 33 роки постригся в монахи, а потім перейшов до Православної Церкви України із Московського патріархату.
Про це повідомляє Релігійна правда.

Батько, Петро Гончар, — директор музею Івана Гончара в Києві. Українського скульптора, етнографа, діда Януарія (внука назвали на його честь).

У монахи постригся в Криму. В Свято-Успенському Бахчисарайському монастирі РПЦвУ. Служив монахом 12 років, аж до анексії Криму, — каже єромонах.

«Вони проросійські. Настоятель дав благословення йти голосувати за анексію, це було обов’язково. Я не ходив, і всі це знали. Не тільки не приховував свої погляди, а й сварився через це», — розповідає монах.

Він виїхав з Криму шість років тому.

«У монастир приїжджала дівчина, художник, яка допомагала мозаїку класти її батько, священник, служить у Крутах, що під Ніжином, і він взяв мене дияконом у свою церкву. І Ніжинський єпископ прийняв. Це ще був Московський Патріархат. До отримання Україною Томосу».

«Коли з Крут, через Ніжин, їздив до батьків у Київ, проходив повз храм Іоанна Богослова. Там був архів, а я мріяв: от би служити в цьому храмі. І після отримання Томосу зразу вийшла постанова міськради про передачу кількох церков громадам ПЦУ. Передали і цю будівлю Православній церкві України. І я прийшов сюди», — розповів Януарій.

За його словами, в Ніжині разом з єромонахом Софронієм винаймають квартиру.

«Платять мої батьки. Квартплата плюс комуналка. Наше житло і є келія. Хата на дві кімнати — окрема у отця Софронія і в мене», — зазначає.

«Телевізора нема. Ми користуємося комп’ютером, бо це нам треба. Ми ж працюємо з іконописом. Інформація, спілкування, — ми в сучасному світі живемо. Товаришуємо з багатьма друзями. Килими є, доріжки, все в рушниках. і побутова техніка, яка треба. їсти готуємо на газу, самі. Може, раз на тиждень хтось з бабусь підгодує — принесе їжу. Прибираємо по черзі. Я люблю, коли ідеальна чистота. Але буває, зі стройки приходиш — і сил вже немає», — розповідає монах.

Він розповів, що в ПЦУ священники не мають зарплати.

«Більшість самі заробляють. Шиють, таксують. ПЦУ — поки що найбідніша церква. Є робота, за яку мені платять, — іконопис. Пишу ікони, роблю іконостас на замовлення», — ділиться Януарій.

Монах каже, що церкві помагає мама — народна артистка Ніна Матвієнко та сестра Тоня з чоловіком.

«…левова частка — пожертви мами. Сестра Тоня машину віддала в користування (“Хонда” 2013 року). Біленька така. Ми мішки з цементом на ній возимо. Вона, звичайно, дамська машинка, але вже про це забула. В кожному монастирі потрібне авто. Одне діло, коли за свої гроші вибираєш і купуєш те. що тобі треба в хазяйстві. Інша справа, коли тобі пожертвували. Який автомобіль дали, такий і добрий», — зазначає монах.