УКРАЇНА LIVE

Україна знову зазнала втрат на Донбасі. Цього разу – на Луганщині, де 12 листопада на міні підірвався автомобіль із військовослужбовцями 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Русланом Прусовим та Вадимом Федосєєвим.

Обох бійців поховали в неділю, 14 листопада, на цвинтарі в Миколаєві. У чоловіків залишилися сім’ї та діти.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Загинули на небезпечній ділянці фронту
Як повідомив ветеран АТО та волонтер фонду “Повернися живим” Андрій Римарук, Прусов та Федосєєв загинули на одній із найнебезпечніших ділянок на Луганщині. Автомобіль із військовими підірвався на протитанковій міні між селищем Станиця Луганська та містом Щастя.

“Там окупанти мають стратегічну перевагу. Перебуваючи на висоті, вони можуть переглядати наші позиції в глибину на 2-8 км. Трагедія не поодинока. Схожу тактику ворог застосовує регулярно, оскільки вона найбільш дієва в “політичних умовах” і деморалізує в плані війни” – розповів Римарук.

Нагадаємо, приблизно на тому ж місці два місяці тому підірвався КрАЗ із українськими військовими, тоді один із них був поранений.

Вадим Федосєєв
51-річний майстер-сержант із Миколаївщини присвятив армії практично все своє життя. Ще з 14 років він був вихованцем військового оркестру.

Як розповів OBOZREVATEL товариш по службі загиблого чоловіка Олександр, Вадим показував своїм друзями старі відеозаписи (зроблені приблизно в 1989-1990 рр.), на яких відображені моменти стройової підготовки молодих військових. І серед них ішов юний барабанщик – Вадим Федосєєв. Неподалік села, де виріс боєць, розташувалася військова частина, де й виховувався майбутній десантник.

Вадим вибрав професію військового та ніколи її не зраджував. “Ми з ним познайомилися в 1993 році, коли разом почали служити. Але крім того, що Вадим був десантником, він ще й грав у військовому оркестрі. Він був хорошим другом, дуже ревний, ретельний щодо обов’язків. Він був командиром ремонтного взводу, де ремонтують парашути. Фактично, він ніс відповідальність за життя хлопців, за те, як спрацює парашут у небі”, – розповів Олег, ще один його друг.

У 2009 році Федосєєв вийшов на військову пенсію, але все одно залишився працювати у рідній частині. А в березні 2014-го чоловіка мобілізували.

“Коли твоя батьківщина в небезпеці, ти лежати на дивані не будеш. Дали наказ, підвівся і пішов захищати”, – каже Олег про захисника України.

У загиблого військового в Миколаєві залишилися дружина та дорослий син. У них були дуже добрі стосунки, Вадим дзвонив коханій по кілька разів на день, згадує Олександр:

“Він постійно про неї дбав, немов і не минуло багато років як вони побралися. Її звуть Наталя Григорівна. А у Вадима ще було тонке почуття гумору. Буває, ще в мирний час засидимося десь, але він чітко у певний час встає каже, мовляв, усе, хлопці, піду додому, бо “Наталя Григорівна світло вимкне”.

За словами чоловіка, Федосєєв також виділявся серед командирів в армії – ніколи не кричав і не лаяв солдатів за помилки. Навпаки, міг підійти і заспокоїти людину, сказати, що з кожним буває таке, що головне – не повторювати цих помилок і все буде добре.

До майстерні Федосєєва привозили ремонтувати парашути, за які ніхто не брався, але він умів їх відновлювати.

“Знаєте, у нього в майстерні в ремонтному зводі народ постійно юрмився. Він був напрочуд комунікабельний, веселий, добрий. Люди тяглися до нього, особливо молоді солдати. Він виховав дуже багатьох офіцерів, вони приходили до нього по пораду. Він умів знайти підхід до будь-кого, тож людина довіряла йому, але це зовсім не означає, що він був надто м’яким. Так, добрий, веселий, але характер був у нього сталевий… Усі знали, що якщо йому щось доручили, він виконає і перевіряти його не треба. Йому дати завдання не встигнуть, а в нього вже все готове”, – згадує Олександр.

Також стало відомо про ще один цікавий факт із життя чоловіка – Федосєєв служив у Югославії в складі миротворчої місії. Там він потрапив у полон до сербів, його катували і життя бійця висіло на волосині. Про це він згадувати не любив. Але тільки сильна духом людина могла витримати таке випробування.

Руслан Прусов
У 44-річного підполковника залишилися дружина та маленька донька. Знайомі згадують його як відповідального чоловіка, який готовий завжди прийти на допомогу.

Ось що говорить про бійця волонтерка Антоніна Селіна, яка познайомилася з Русланом кілька років тому: “Це було в трагічний період, коли ми разом виконували останню волю нашого друга, морпіха-підполковника, хворого на онкологію. Ми разом проводжали його в останню путь. Відтоді підтримували дружні стосунки з Русланом. Він був гіпервідповідальним товаришем, не любив пустословити. До нього можна було дзвонити в будь-який час і він завжди був готовий прийти на допомогу, вислухати, дати пораду”.

За її словами, Прусов був порядним офіцером і терпіти не міг корупціонерів, а ще дуже любив свою дружину. “Він якось мені зізнався: “Мені так пощастило з дружиною, носив би її на руках цілодобово. Кому мені дякувати?” Тільки справжній чоловік здатний на таке кохання”, – згадує волонтерка.

Зі своєю дружиною Оленою Руслан одружився у 2017 році. Незабаром у них народилася дочка, яку чоловік теж шалено любив.