УКРАЇНА LIVE

Кабінет Ірини Губської не схожий на кабінети більшості директорів шкіл. На кількох квадратних метрах розмістилися невеликий стіл, кілька стільців, шафа для одягу і впритул до неї книжкова – вщент заповнена виданнями.

“У нас тут незвичайні умови”, – розпочинає директорка Сумської школи №12.

Незвичайні, бо в одній будівлі працюють два заклади освіти – ця школа і гімназія №1. Школа займає 3-й і 4-й поверхи, тож простору не дуже багато.

Ще в дев’яності на базі 12-ї школи створили гімназію, але не подбали про окремі приміщення. Проблема й досі під знаком питання.

Деякі приміщення – спільні для двох закладів, як-от їдальня і стадіон. Така ситуація не лише створює перешкоди, як вдало розмістити всіх учнів, скласти розклад уроків, організувати харчування і облаштувати приміщення, а й призводить до порушення законодавства. За санітарними нормами, 1-2 класи не можуть підніматися вище 1 поверху.

“У лютому минулого року до нас приїжджала Державна служба якості освіти. Керівниця комісії сказала, що їй сподобалась наша атмосфера. Каже: “Хочу вам допомогти”. Вона навіть подавала в суд на Сумську міську раду за порушення санітарних норм”, – розповідає Ірина Губська.

Проте засідання комісії про виділення нового приміщення, каже директорка, нібито спеціально призначили на 30 серпня – коли вже запізно переїжджати.

“Я так думаю, що колись, розділяючи два заклади, вирішили, що 12-та школа має померти. До неї ставились як до гетто. Хоч вона і в центрі, нас відокремили”, – зітхає пані Ірина.

Проте школа не помирає. Тоді, в 90-ті, вона була однією з найгірших, тепер – одна з найкращих. Ще з 1 вересня, каже директорка, сюди приходять батьки, бо хочуть записати дітей на наступний рік – бояться не встигнути, бо школа може набрати лише три класи.

Інший виклик для школи – земельне питання. Вона розташована в центрі міста поряд із великим ринком, тож її територія постійно вабить підприємців.

Кілька років тому прямо на шкільній земельній ділянці почали вирубувати дерева і зводити МАФ. Його навіть змогли узаконити як постійну споруду, хоча за будівельними нормами МАФ такою не є. Директорка і батьки почали виходити на протести.

Невдовзі пані Ірина пішла в декретну відпустку, і міська рада перезакріпила землю за гімназією. На місці МАФу почали рити котлован – упритул до школи мав з’явитись 6-поверховий торгівельний центр. За словами директорки, адміністрація гімназії дала на це дозвіл.

Та 12-та школа була проти.

Директорка разом із батьками чергували вночі, аби завадити будівництву. До них долучилися ветерани війни на Сході України. Потім активісти – перекривали транспортний рух, аби привернути увагу до проблеми. Зараз ця справа тягнеться в судах.

Як тільки ця ситуація трохи вщухла – розпочалася нова. У кількох метрах від шкільної будівлі звели паркан, за яким поставили торгові ряди. Там була історична пам’ятка – будинок підпільника часів Другої світової війни Дмитра Косаренка, де потім облаштували шкільну бібліотеку. Ба більше, підприємці вирішили перекрити єдиний в’їзд у школу.

“Вони зробили з виходом на маленьку доріжку маленькі МАФи. Тобто школа закривається. Якщо щось трапиться, пожежна машина не пройде за розмірами. Хіба з гелікоптера треба буде висаджуватись. Я вже не кажу, що незручно вивозити сміття, привозити продукти”, – пояснює директорка.

Як і завжди, Ірина Губська не змовчала, і цього разу її почули (бо скоро вибори, каже). На початку листопада торгові споруди демонтували.

Та й це не все.

“Виявилося, що в нас є ще один газончик із берізками – там комунікації. На тому місці намагаються побудувати МАФ”, – розповідає директорка.

Вже після нашого приїзду міська адміністрація ухвалила рішення про демонтаж огорожі і споруд.

Щоб відстоювати школу не тільки у протестах, Ірина Губська стала депутаткою Сумської міської ради.

“У мене не було політичних амбіцій. Це повноваження, які дають можливість робити щось добре”.

До того ж, депутати з фракції пані Ірини стали надійними помічниками – допомагають у протестах, виписують з нормативних документів пункти, які порушують ті чи інші підприємці. З цим пані Ірина іде в суди та на засідання міськради.

“Завдяки цьому вже все знаю. Я тепер не просто директор школи, а й трохи юрист, будівельник і земельник. Хоча казала міському голові, що я, як директор, повинна зайти у школу і працювати. А місто мені повинно забезпечити комфортні умови. Я не повинна відбиватись і доводити, що щось зроблено незаконно”.

КОЖЕН САНТИМЕТР ШКОЛИ МАЄ ПРАЦЮВАТИ
Одного разу адміністрація 12-ї школи спробувала скласти розклад занять у спеціальній програмі. Вердикт програми: “З вашими умовами зробити розклад неможливо”.

“А наші завучі змогли!”, – з гордістю усміхається пані Ірина.

Близько 800 учнів навчаються у дві зміни. Уроки з академічних предметів відбуваються навіть у класі, частина якого обладнана як кабінет трудового навчання.

У препараторській поставили столи для бухгалтерії. Там же, за перегородкою, – мінігардероб. Бібліотека – це невеличка кімната, до стелі заставлена книжками. Підручники зберігають у підвалі, бо тут усе не вмістити.

“У нас немає сантиметру, який би був незайнятий і неадаптований під дітей. Навіть те, що ми маємо, повинно бути зручним. Я вважаю, що у школі має бути три “к” – вона має бути креативною, класною і красивою”, – ділиться пані Ірина.

Помічаємо в коридорі двох учениць початкових класів, які стрибають, вдивляючись у щось на підлозі. Інтерактивний проєктор, що на стелі, проєктує туди ігри.

“Віталію Васильовичу, включіть нам щось”, – каже директорка своєму заступнику з початкової ланки.

“Ось тут потрібно розчавлювати комарів, що літають, – говорить директорка під жужання комах і починає гучно тупати ногами. – А в цій грі треба знаходити картки з однаковою їжею”.

Окрім цієї розваги, в коридорі є полиця з конструкторами та іграми і пуфи.

“Тільки зробили рекреацію малим, старші прийшли – а чого в нас такого не було, коли ми були маленькими? Ми теж хочемо”, – усміхається директорка.

Тому на 4 поверсі, де навчаються старші класи, мають зробити медіацентр. Уже встановили комп’ютер, ось-ось мають завезти кутові диванчики і столи. Тут, каже, директорка, можна буде і працювати, і відпочивати, і навіть проводити концерти.

До слова, на 4-му поверсі є “музична” стіна – із зображеннями Петро Чайковського, Віктора Цоя і Майкла Джексона. А на стінах біля класів – мотиваційні цитати. Вчителі відбирали їх серед тих, що надіслали учні.

Окрім того, у школі вирішили, що НУШ – для всіх, а не лише для початкових класів. Тому в кожному кабінеті – нові парти.

“Із програмами складніше, але дещо ми можемо робити, – розмірковує Ірина Губська. – Працювати у групах, виходити за межі кабінету, робити тренінгові кімнати”.

За словами директорки, у школі вже 4 роки немає батьківських внесків. Натомість, усі сумські школи повністю фінансують із місцевого бюджету. До того ж, щорічно сумська рада виділяє по 200 тисяч кожній школі.

“Також серед іншого я спрямовую депутатські гроші, закладені в бюджет, на 12-ту школу, оскільки вона розташована в моєму окрузі”, – додає керівниця.

Також пані Ірина домовилась із народним депутатом від цього округу про закупівлю техніки та ремонт стадіону. Щоправда, оскільки земля належить гімназії, просила виділити гроші їй.

У всіх сумських школах діють автономні бухгалтерії. За словами Ірини Губської, з одного боку, це складно, адже вона відповідальна за все. Тож їй треба розумітися на тендерному законодавстві і бухгалтерській справі, а також мотивувати бухгалтерів лишатися у школі.

“Як тільки з’являється якась економія, я ці гроші пускаю на премії бухгалтерам, – каже директорка. – Я розумію, що поза межами школи вони можуть отримувати більші кошти. А тут ще й велика відповідальність”.

Матеріально заохочують і вчителів. З останнього – премія за щеплення.

“Я сказала вчителям, що дам премії, якщо вони щепляться. Але тоді щепилися дві. Тепер взяла медсестру і привезла в школу. Хто щепився – на виході отримував невеличку премію”.

БАТЬКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА МІСТО
“Ми робимо ту школу, яку уявляємо. А уявляємо школу, в якій діти щасливі”, – каже пані Ірина.

І додає, що її кабінет завжди відчинено для учнів: “Немає такого, що хтось боїться до мене зайти”.

Перший і останній дзвоники у 12-й школі минають нестандартно. Наприклад, цього року директорка домовилась із власником одного з ТЦ, що 1 вересня його відкриють тільки для школи.

“Ми зробили невеликий вступ, а далі – безкоштовні атракціони для першачків. Для батьків стояли шкіряні диванчики, тож і в них була можливість об’єднатися. Потім пішли у школу, де старші влаштували флешмоб на стадіоні і квест.

Спочатку хотіли замовити квест. Але це було задорого, та й агенція схопилась за голову, почувши, що бігатимуть 500 дітей. Тому вчителі розробили свій”.

Усі відео в школі знімає вчитель інформатики. Для зйомки цього флешмобу школа орендувала дрон

У День учителя у школі проводять обмін ролями. Інша традиція – ярмарки. Виручені кошти перераховують у дитячі будинки та воїнам АТО. А минулоріч у місцевому палаці провели великий благодійний концерт, на якому виступали діти та місцеві зірки. Гроші з нього перерахували на лікування однієї мами.

“Маніфестації дуже об’єднали батьків, тому, коли вони приходять на батьківську раду, то це приходять друзі. Вони впливають не те, що на життя школи, а на життя міста. Мер в обличчя знає моїх активістів”, – з гордістю каже пані Ірина.

Окрім участі в боротьбі за землю, у школі з батьками радяться щодо шкільної форми (її скасували, але лишили діловий стиль і в кінці кожної чверті проводять “джинсовий день”), про другу зміну і навіть навчальну складову. Директорка впевнена, що не існує проблем, яких не можна вирішити. Головне – нічого не приховувати.

Тут є шлях для вирішення проблеми: спочатку батьки йдуть до вчителя. Якщо нічого не вирішено – до заступника, і вже наостанок – до директора.

А ще директорка каже батькам берегти вчителів. Ті чують і запитують, як можуть допомогти.

“У нас така група батьків, що вони мене підіймають, а не я їх (сміється). Вони прагнуть лідера. Я намагаюсь за них заховатись, а вони – нє-нє-нє. Ми вам допоможемо, що там треба?”

НЕРЕВОЛЮЦІОНЕРКА І ЇЇ КОМАНДА
У 12-й школі немає проблеми з пошуком учителів. Директорка не розповсюджує оголошення про вакансії і не ходить у педвиші, щоб “завербувати” найталановитіших випускників. Вчителі приходять до неї самі.

“Нещодавно прийшла вчителька: “Я така талановита – візьміть мене”. Але в мене немає вакансій”, – роповідає пані Ірина.

І додає: “Наш заступник жартома казав, що в одній школі, скоро нас поб’ють, бо звідти деякі вчителі перейшли до нас”.

Секрет такої популярності, каже Ірина Губська, – у відкритості.

“Якщо треба вирішити якісь моменти – то разом, радимося. Ніхто не говорить позаочі. Я одразу вивела ці речі. Говорила, що мені можна все казати, як є. І коли вони бачили неприйняття цих речей, то й самі перестали”.

Хоча так було не завжди. Ще на початках сталась неприємна ситуація. Бібліотекарка ходила на роботу через раз, аж ось дзвінок з обласного управління “ви знаєте, що ваші підручники продають на ринку?”.

“Це була тінь на мене як директора – ніби в мене тут бардак, – згадує Ірина. – Я викликала бібліотекарку, щоб розібратись, а вона мені: “Та хто ти така? Чого я тебе маю слухати?”. Я ж ще нещодавно була вчителькою”.

Врешті, жінка зовсім перестала з’являтись на роботі. Знайомий юрист порадив пані Ірині звернутись у суд, допоміг із документами. За її словами, в управлінні казали, що їй не виграти, вони таким чином не змогли звільнити жодного педагога. Та Ірина Гурська звільнила.

Після цього вже ніхто не сумнівався в директорському авторитеті і що Губська діятиме в інтересах школи. Хоча, зараз, каже, вчинила б інакше: спробувала б допомогти бібліотекарці (пані Ірина підозрює, що та мала проблеми зі здоров’ям) та в жодному разі не зверталась би в суд.

Тепер вчителі 12-ї школи – команда. Тут проводять неформальні педради. Наприклад, по весні – за межами школи.

“Ми дружимо з керівником дитячого санаторію “Ровесник”. Там класні умови, – розповідає Ірина. – Ми спочатку проводимо зустріч у красивій залі чи бібліотеці. А другу половину дня – у центрі, де можна і полікуватись, і посмажити шашлики, бо це все в лісі”.

Також буває, що вчителі йдуть у місцевий виш, якщо тема зустрічі збігається з тим, що там викладають.

Ірина каже, що стоїть за своїх колег горою.

“Не даю їх ображати, коли, наприклад, управління щось перевіряє. Бувало таке, що й воно тікало, тому що я відстоювала школу”.

Тепер в управлінні Ірину Губську сильно не чіпають, бо, каже, знають: вона не буде мовчати і раптом що – здійме розголос.

Проте зізнається: ніколи не хотіла бути революціонеркою. Та час зробив із неї сильну. У тридцять, ставши наймолодшою директоркою школи у місті, їй було страшно.

“Пригадую, що вперше на 1 вересня вийшла до мікрофона, а люди, які робили озвучку, позаду говорили моєму заступнику: “Подивіться, як у неї по ногах бігають мурахи.

Попередня директорка конкретно мені залишила школу. Спочатку зробила заступницею, а потім сказала: “Ти школу не здаси”. Але при тому я дуже боялася. Я два місяці прокидалася вранці, і мене брав жах, ким я працюю. Зараз допомагає те, що мене ніхто не кидає саму”.

“Чи вас пробували змістити з посади?”, – запитуємо.

“Мене пробували вбити. Були два замахи. Коли ми говоримо про баталії з землею, то тут задіяно серйозний криміналітет. Якби не мої знайомі військові, я б навряд чи була жива. Коли був перший замах – подавала в поліцію. На другий сказали – ви ж жива.

Мені батьки говорили: “У Катерини Гандзюк не було дітей, а в тебе діти”. Я все частіше думаю про те, щоб виїхати в інше місто – просто працювати там, а не бути революціонеркою. Хоча шкода було б усе покинути, бо багато що зроблено. І якщо тут усе кину – то все забудують. Як тоді бути з власним сумлінням?”.

P.S. Пропонуємо також цитати директорки, які не увійшли в текст, проте також варті уваги

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Фото: Анастасія Граділь

Матеріал також доступний на УП.Життя

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства.