УКРАЇНА LIVE

Де саме поставити кому?

Питання актуальне не лише для певних людей, які збираються чи збиралися відвідати традиційний захід Віктора Пінчука на полях Світового економічного форуму. Йдеться про важливі для суспільства речі: послідовність, принциповість, межу компромісу.

Сніданок відбудеться наступного тижня.

Ще місяця не мине після того, як Пінчук збурив інформаційний простір пропозицією відмовитися від інтеграції України в ЄС та НАТО, забути про Крим, провести на окупованому Донбасі потрібні Росії місцеві псевдовибори. По суті, запустити кремлівський сценарій повернення України в листопад 2013 року. Природно, найбільше несприйняття проросійські ідеї Пінчука викликали у тих, хто бачить майбутнє України в європейському цивілізаційному просторі.

Одначе важать не слова, а справи. Інколи – коми.

“Відмовитися не можна, їхати”, – вже вирішила віце-прем’єр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Незважаючи на те, що кілька тижнів тому вона першою з високих урядовців засудила ідеї олігарха.

Традиційно у співпраці з фондом Пінчука повезе на сніданок “українських політиків, посадовців, незалежних експертів та інтелектуалів” фонд “Відродження”. Хоча він також розкритикував свого партнера у спеціальній заяві.

Всепрощення та брак принциповості – очевидна проблема України, яка однозначно загрожує її майбутньому. Нехтування “червоними лініями”, ніби незначні компроміси зі своїми переконаннями чи антиєвропейськими силами та персонажами породжують великі погані наслідки. Це нищить таку потрібну сьогодні чітку систему координат.

Зрозуміло, нормальною відповіддю Пінчуку був би бойкот його іміджевого давоського заходу представниками українського уряду, орієнтованими на Європу політиками та громадянським суспільством. І навпаки – участь проєвропейської спільноти у пінчуковському сніданку стане свого роду відпущенням його передноворічного гріха. А якщо це відбуватиметься на гроші самого олігарха, то нагадуватиме ще й комерцію.

Не варто перебільшувати зовнішню вагу Пінчука та його статті у Wall Street Journal – але не можна применшувати важливості внутрішньої реакції на це.

Прихильники давоського компромісу з Пінчуком кажуть про прагматизм.

Мовляв, пінчуковський майданчик треба використати для донесення своєї думки до представників заходу.

“Немає жодної причини, чому Україна повинна бути відірвана від свого європейського дому, – написала у Facebook Іванна Климпуш-Цинцадзе. – Немає жодної причини, чому Україна має здатися агресору. Саме для донесення нашим західним партнерам цього розуміння я їду у Давос”.

“Сподіваємося, що підтримувані нами учасники зможуть скористатися запропонованим їм міжнародним майданчиком, щоб донести свої позиції до світових та європейських лідерів, що зберуться у Давосі”, – йдеться в заяві “Відродження”.

Це однак виглядає такими собі маленькими українськими хитрощами. Швидше виправдання, ніж реальна необхідність. І досить сумнівний аргумент.

Бо якщо хтось бажає поговорити про незмінність європейських прагнень України та поопонувати Пінчуку – їхати до нього в гості необов’язково і нелогічно. Насамперед тим урядовцям, які й так постійно контактують із західною аудиторією. Для інших – експертів чи політиків – також існує багато різних способів і пристойніших відтепер місць для комунікації. Сніданок Пінчука жодним чином не є незамінним.

Та й навряд чи світові та європейські лідери прийдуть на захід, який не числиться у списку офіційних подій форуму.

Зрештою, очевидні “червоні лінії”, які не варто перетинати, однозначно важливіші за суто теоретичну можливість “донести свою позицію”.

Безкомпромісність і принциповість були три роки тому запорукою успіху в боротьбі проти Януковича та саме тих ідей, які сьогодні проповідує Пінчук. Небезпека від них залишається. То чи можна мінятися нам?