“Андрюша, ти люби мене, як я тебе люблю. Ти знаєш, яке це багатство – любов. Правда, деякі вважають, що моя любов якась не така і від неї, мовляв, одна шкода. А може, насправді моя любов завадила тобі бути зразковим школярем? Адже я жодного разу так і не відшмагав тебе за всі дев’ять шкільних років.
Пам’ятаєш, ти будував пики біля дошки, клас реготав, а потім вчителька довго мені вимовляла. Вигляд у мене був тричі винного, точно я стою в кутку, а вона мене шпетить як хлопчиська. Я вже готовий на будь-які приниження, а їй все мало: «Адже урок зірвано… – адже ми не займаємося повноцінно сорок п’ять хвилин… – адже сам нічого не знає і іншим вчитися не дає… – адже вам доведеться його зі школи забрати… – адже слова на нього не діють…»
Пропотіли сорочка, піджак і мокасини, а вона все не вгавала. «Ну, думаю, дам сьогодні ляпаса, все!» З цими думками перетинаю шкільний двір і виходжу на Комсомольський проспект. Від хвилювання не можу сісти в таксі, ні в тролейбус, так і йду пішки… Жінка тягне важку сумку, дитина плаче, побачивши мене, посміхається, спиною чую, мати каже: «Ось і Вінні-Пух над тобою сміється…» Незнайома людина вітається зі мною… Осінній вітерець обдуває мене. Підходжу до будинку з почуттям, що прийняв на себе удар, і добре. Входжу в будинок, остаточно забувши про ляпас, а побачивши тебе, питаю: «Що за пики ти там будував, що всім сподобалося, покажи-но». І ми регочемо.
І так до наступного виклику. Мати не йде в школу. А я лежу і думаю: хоч би вночі викликали на зйомку в інше місто або з репетиції не відпустили б… Але Ванда вранці плаче, і я скасовую виліт, відпрошуюся з репетиції, я біжу до школи зайняти свою позицію в кутку.
Які тільки дрібниці гідні наших переживань…
Я тому і пишу ці листи, щоб виправити щось неправильне, і виглядаю, напевно, смішним і безглуздим, як деякі мої персонажі. Але ж це я! В сутності, любий, нічого немає простіше живий тривоги батьківського серця.
Коли я один, поза домом, сумуючи, згадую кожне твоє слово і кожне питання, мені хочеться нескінченно з тобою розмовляти, здається, і життя не вистачить про все поговорити. Але знаєш, що найголовніше, я це зрозумів після смерті своєї мами, нашої бабусі. Ех, Андрюша, чи є в твоєму житті людина, перед яким ти не боїшся бути маленьким, дурним, беззбройним, у всій наготі свого одкровення? Ця людина і є твій захист.
А я вже скоро буду вдома.
Батько
Нововведення обіцяють принести значні зміни, які позитивно позначаться на кожній родині та допоможуть виховувати нове…
Недотримання цієї вимоги може призвести до неприємних наслідків, включаючи повернення незаконно виплачених коштів Для багатьох…
Ситуація починає набувати дедалі більших масштабів, і зниження мобілізаційного віку стане точкою неповернення На початку…
Олег Тимошенко, керівник Черкаського ТЦК, зізнався, що іноді переглядає пабліки, де повідомляють про місця видачі…
Поліція Рахівщини затримала 46-річного закарпатця, який п’яним вбив знайомого ножем у чужому будинку. Про це…
Українські вчителі, які викладають у 5–9 класах, почали ставити оцінки школярам за новою системою. Основна…