На Рівненщині жінка розкопала могилу сина, бо не вірить у його загибель майже після 40 років похорону

Мама солдата не вірить, що більш ніколи не побачиться із сином.

У Рівненській області жінка втратила свого 19-річного сина, який 36 років тому загинув у бою в Афганістані на другому році своєї служби в армії. Хоч офіційні дані вказують на трагічну смерть солдата, жінка все ж не може змирится зі смертю дитини.

Віра Палівода з Нової Мощаниці сподівається на фатальну помилку, та надіється, що її син досі живий. Жінка з любов’ю доглядає підсніжники і дубка, що колись приніс її первісток Валентин із лісу і посадив перед вікном, пише 0362.ua.

Молодий солдат Валентин загинув 16 серпня 1983 року. Привезли цинкову труну військові через деякий час, тож поховали вояка 31 серпня. Батьки хотіли попрощатися із сином, однак військові не дозволили відкрити труну, не зважаючи на благання і сльози матері. Вони охороняли домовину і поїхали лише після похорону.

Батьки намагалися з’ясувати про обставини смерті сина: писали до “Червоного Хреста”, в Міністерство оборони СРСР, але завжди отримували відписки.

За словами жінки, від друзів її сина і військових вона чула різні версії смерті Валентина. Тоді рідня солдата вирішила самовільно розкопати могилу. За свідченнями очевидців, людина, яка лежала в Валентиновій труні, за статурою значно відрізнялася від нього. Припустили, що, може, через те, що тіло розкладається, й неможливо впізнати загиблого воїна. Тоді мама згадала, що колись в дитинстві сина вдарив кінь і вибив йому зуба. Сусідні зуби зайняли це місце неповністю, тож люди сподівалися впізнати юнака хоч по цій “щербинці”… І зубів там не було.

У цей момент усі рідні були переконані, що поховали не Валентина. Це давало надію на те, що він, можливо, живий, і перебуває у полоні. Деякі знайомі родини розповідали, що навіть нібито чули по радіо прізвище Валентина Паліводи у списоку полонених українських солдатів в Афганістані.

Батьки Валентина також писали до організації “Надія” і ім’я їхнього сна навіть занесли до списків безвісти зниклих. Та коли розпався Радянський Союз, зникла і організація, яка займалася проблемами воїнів-афганців та їх родичів.

Одного разу мама солдата прочитала статтю про воїна-афганця, котрий втратив пам’ять і говорив лише два слова: “криниця” і “Волинь”, але, як з’ясувалось, це був не він.

За словами бойових побратимів Валентина, він був важко поранений у бою та помер. Хоча мама вояки знайшла багато зачіпок і все ж вірить, що він живий, та все одно йде до церкви помолитися. Може, за упокій його душі, а, можливо, за надію, яка помирає останньою.