УКРАЇНА LIVE

Ведуча зуміла втекти з Гостомеля.

Українській ведучій Юлії Панковій довелося 15 днів провести в окупованому Гостомелі.

За цей час вона побачила чимало жахливих речей. Юлія разом з родиною перебувала у селищі без електрики, газу, опалення, ліків та бензину.

“Ми були відрізані від усього світу. Ми не могли виїхати. Нас не випускали. У сусідньому селі розстріляли родину. У нас убили друга, який роздавав їжу мирним жителям. У наш двір влетів товстий уламок від граду. Ми чистили мітки для авіації на нашому газоні. Адже вони літали над нами щодня. Їх установки стояли в лісі, де я гуляла з собакою “до”, і щовечора я завмирала біля вікна, де можна було зловити зв’язок”, – розповіла ведуча.

Останньою краплею для Юлії стало те, що до її будинку увірвалося 13 “кадирівців”, які почали погрожувати її родині. Вони відібрали у всіх телефони та хотіли вбити тата ведучої.

“9 березня вони ввалилися до нас у хату. 13 підготовлених, одягнених до зубів “кадирівців”. У георгіївських стрічках та написом “розвідка” на спинах. Вони вирвали хвіртку, влетіли до будинку за секунду та вривалися до кожної кімнати. Це пекло тривало не більше 30 хвилин, але здавалося вічністю. Вони забрали телефони, мисливську зброю. Вони погрожували батькові. Це було останньою краплею. Ми ризикнули виїжджати. Далі не можна було лишатися”, – поділилася ведуча.

Офіційного “зеленого коридору” до Гостомеля не було, тому Юлія з іншими жителями селища спробувала втекли своїми силами.

“Ми виїхали. З білими прапорами, які ми пошили з простирадл і швабр. У колоні із 4 машин. З дітьми та немовлям, у якого закінчилася суміш. Ми дивом проїхали три ворожі блокпости. Від кількості техніки та військових німіли руки. Ми зупинялися щоразу на узбіччі, коли на зустріч на божевільній швидкості мчали колони ворожої техніки. Ми пробиралися під градами… І молилися. Ми навчилися по-справжньому молитися”, – написала ведуча.

Наразі Юлія перебуває у безпеці. Втім, вона досі намагається впоратися з пережитим стресом.

“Нині я не можу слухати музику. Мене дратують гучні звуки. А в тиші – відчуваю немислиму напругу. Постійно чекаю, коли прилетить. Було все: страх смерті та голоду. Німіли ноги. Я не могла відновити подих після чергового бомбардування. Ми лишили все, але ми вижили”, – поділилася Юлія.