Я зрозуміла, що щось не так, коли спустилась в укриття. Насправді, я не розумію, що ще має статися з цими людьми

Особисто для мене це питання – принципове. Мова – це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе. Не зараз, не тепер! Я зрозуміла, що щось не так, коли спустилась в укриття і не почула серед натовпу жодного українського слова. Жодного знайомого обличчя. Сусіди поїхали, приїхали вимушені переселенці.

Особисто я нічого проти цього не маю, сьогодні ми повинні бути єдиними, але… Насправді я не розумію, що ще має статися з цими людьми, щоб вони розмовляли українською. Особисто для мене це питання – принципове. Непринциповим воно може бути лише у випадку, якщо ти не знаєш історії свого народу і ціни, яку ми заплатили за можливість нашою мовою спілкуватись. Чому її можуть вивчити іноземці, а нашим раптом “дуже складно”. Так, можливо, переживання, шок і т.д.., але коли поодинока примха перетворюється на загрозливу тенденцію, нічого хорошого це не передбачає. Мова – це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе. Не зараз, не тепер.