Ярослав Христюк з Браїлова загинув у Маріуполі 17 березня. Він досі там.
Мама Героя, Юлія, сподівається, що це помилка, син живий і повернеться додому: «Він був найкращий, розумієте?»
З дитинства Ярослав мріяв про службу в армії. Він був вольовим, сильним, цілеспрямованим, патріотичним. Тож коли почалася війна у 2014, сказав мамі: «Мені треба йти».
– Я його відмовляла, просила. Але він був впевнений у своєму рішенні. По ньому з дитинства було видно, що буде військовим, у нього хист до цього був. 23 лютого 2014 року Ярославу виповнилося 18 років і в серпні він пішов на контракт. – згадує матір Героя. – У довідці про склад сім’ї було вказано, що мама сама виховує дітей, його не могли взяти в зону АТО. Він так хвилювався через це. Я не знаю, яким чином йому вдалося все таки туди потрапити.
За роки служби Ярослав заслужив багато нагород. Серед них є й медаль «За визволення Маріуполю».
– Орден «За мужність 3 ступеню», «За мужність 2 ступеню», медаль «Захиснику Вітчизни», хрест бойового братерства, хрест морського піхотинця «За заслуги», почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі 3 ступеня», медаль учасника АТО, медаль «Ветеран війни», – перераховує нагороди молодший брат Ярослава, Антон.
– Є ще іменний перстень батальону морської піхоти 36 ОБРММ «Вірний завжди!». Такий мало кому вручали. За що саме ці нагороди Ярослав не розповідав. – продовжує Антон. – Він взагалі був небагатослівний, що стосується служби. Але був для мене прикладом. Він пішов в АТО, коли мені було 14 років, у 2018 році я, як і він, обрав військову службу.
Зв’язок з Ярославом пропав 28 лютого.
– До мене прийшов мер Жмеринки, люди з військкомату. Чоловіків вісім було. Повідомили, що Ярослав загинув в бою 17 березня. Тоді шестеро хлопців полягло, але ніяких подробиць не знаю. Поки що немає можливості вивезти з Маріуполя. – розповідає мама Героя. – Я йому писала у вайбер. До цих під телефоную, думаю: «А раптом?» Він був моя надія, моє життя. У мене четверо дітей, ми усі трималися разом, я їх виховала сама. Батько покинув, жодної участі у нашому житті не брав. Я дякую Богу, що в мене такі чудові діти.
Ярослав – найстарший у родині. Він був опорою для усіх. 24-річна Яна вісім місяців тому поїхала у Польщу. Нині вона допомагає волонтерам, бавить діток, яких привезли з українських дитбудинків. 22-річний Антон, як і старший брат обрав військову службу. Три роки служив за контрактом, але потім у нього почалися проблеми з серцем. 17 лютого переніс операцію на серці, нині проходить реабілітацію. Найменшій, Марійці – 14, вона дев’ятикласниця.
– Ярослав як приїжджав, одразу до сестри: Машулічка, що ти хочеш? – згадує Юлія. – Коли всі разом збиралися, ми не могли наговоритися, всю ніч на дивані могли говорити. Завжди всі разом були.
Ми змиритися не можемо. Хоча ця похоронка на руках, я думаю: може це помилка. Не можемо уявити, як будемо без нього. Він для усіх нас був підтримкою. «Мамуся» – так гарно до мене звертався. Я так хочу, щоб він зайшов у двері, отак сказав: «мамуся» і обняти його. Це все, що я хочу. І щоб закінчалася війна і ніхто не гинув.
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…