УКРАЇНА LIVE

Під Києвом у селі Мотижин російські окупанти викрали сім’ю старости населеного пункту. Після звільнення Мотижина тіла членів сім’ї знайшли закопаними в лісосмузі. Окупанти перед смертю їх катували. 

Росіяни забрали батьків, потім сина
Село Мотижин знаходиться за 45 км від Києва по Житомирській трасі. У перші дні війни сюди ще можна було дістатися, але потім міст висадили в повітря, а саму Житомирську трасу почали обстрілювати російські війська. Трохи згодом тут з’явилися російські танки зі значками V.

Сім’я старости Мотижина Ольги Сухенко вирішила, що покидати будинок та село не будуть. Хоча така нагода у них була.

Ольга Петрівна, її чоловік Ігор Васильович та син Олександр до останнього допомагали своїм односельцям чим могли. “Ліки, олія, продукти, все, що могли, вони роздавали мешканцям. Потроху, але кожному діставалося, вони нікого не ображали”, – згадує про них місцева мешканка Людмила.

Останній запис на сторінці Ольги Сухенко у Facebook від 27 лютого каже: “Шановні мешканці села. У нас у селі чужа наволоч. Будьте обережні, не виходьте з дому. Зберігайте спокій”.

Як описує події Даша, дівчина сина Олександра, у перший день війни вони зібралися та приїхали до Мотижина до батьків Сашка, сподівалися, що там буде спокійно.

“Так і було до певного моменту, поки до села не зайшли російські танки зі значком V. З цього моменту все змінилося. Ми прокидалися та засипали під звуки вибухів, нам повідомляли жахливі новини”, – описує Даша.

Проте сім’я продовжувала допомагати жителям Мотижина. До 23 березня, поки до їхнього будинку не з’явилися російські військові. За словами дівчини, Олександр їх не злякався. Цього дня росіяни забрали батьків, а згодом прийшли і за сином.

Це були росіяни, зброд та бомжі
Як розповідає місцевий мешканець, який знав загиблих, сім’я зникла. Спочатку прийшли росіяни, обшукали, забрали машину Тойоту. Потім повернулися та відвезли Ольгу Петрівну та Ігоря Васильовича. А потім забрали й Олександра.

“Вони про щось намагалися з ними домовитися. Але ця така патріотична родина, що їх не зломити. Ніхто не знав, що з Сухенко, куди їх відвезли, але всі сподівалися, що вони живі, перебувають у полоні у орків”, – каже знайомий.

Сім’ю Сухенко – маму та сина – знайшли вбитими у лісосмузі через десять днів, вже після звільнення Мотижина. Їхні тіла були закопані в братській могилі з іншими людьми. Перед смертю їх катували.

“Це були російські солдати. Ніякі не чеченці, а саме росіяни. Їх людьми не можна назвати, якийсь зброд, бомжі. Вони принесли нашому селу дуже багато горя. Після них тут місцевих жителів практично не залишилося. Вони вбивали просто так. В перший день, як вони з’явилися, вони поранили одного чоловіка. Допомогти йому приїхав лікар, так вони забрали обох Й вже через пару днів їх знайшли мертвими. Тиждень тому зник дядько з другом, а недавно їх знайшли під Березиним мертвими. Вони були пов’язані, їх розстріляли”, – продовжує чоловік.

У Мотижині багато днів на дорогах лежали тіла вбитих місцевих жителів, декого вже навіть неможливо впізнати.

Росіяни постійно брали в полон людей, марудували по будинках мешканців. “Потім вони на машині бігли і вивозили викрадені речі, але їх підбили, вони згоріли разом із награбованим”, – розповідає чоловік.

Жителі намагалися виїхати із села, але колони машин розстрілювалися росіянами, вони не шкодували нікого – ні старих, ні дітей. Одиницям вдавалося вирватися та залишитися живим. Таке враження, що російські загарбники мали наказ знищувати мирних людей.