Льотчик-винищувач Дмитро Коломієць загинув у повітряному бою над Хмельниччиною

Офіцер вступив в повітряний бій в перший день широкомасштабного вторгнення.

Герой загинув, відводячи ворожу авіацію від своїх побратимів.

Рано-вранці 24 лютого, коли хтось з українців ще тільки намагався осягнути сенс шокуючої звістки про російське широкомасштабне вторгнення, а хтось й далі спокійно собі спав, в небі над Хмельниччиною точився запеклий повітряний бій.

Льотчик-винищувач Дмитро Коломієць відволік на себе вогонь ворожої авіації. Офіцер свідомо пожертвував власним життям, щоб врятувати побратимів. Був збитий літаком ворога поблизу села Кринцілів Сатанівської ОТГ Хмельницької області.

За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України від 28 лютого 2022 року майору Дмитру Валерійовичу Коломійцю присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Про все це йдеться у матеріалі Armyinform

В Героя України залишились донька та дружина. Мамині слова “тато загинув за Україну” розділили життя 21-річної Уляни Коломієць на до і після. В одну мить все, що раніше здавалось важливим, втратило сенс перед непоправною втратою батька. Вже жодного значення не мали ні майбутня сесія в Київській політехніці, ні складні проекти з інформатики, ні пошуки роботи. “Тато віддав своє життя задля порятунку інших. Він був Героєм. Він є Героєм. Але я не хочу Героя, я хочу живого татка. Нічого не повернути. Тяжко. Як жити далі?” – запитує Уляна Коломієць.

Майор Дмитро Коломієць – нащадок гідної армійської династії. Його дитинство промайнуло на аеродромах та в гарнізонах, адже батько Дмитра теж був військовим льотчиком. Та й бабуся служила у зенітних військах під час Другої світової, отримала безліч нагород, була сміливою та рішучою.

— Схоже, сміливість таки передається у спадок, — каже Тетяна Івчук, сестра дружини загиблого. — Саме бабуся виховувала онука до шкільного віку, а про її героїзм ходили легенди.

Попри різноманітні захоплення музикою, технікою, байдарками, на першому місці для Дмитра завжди були літаки. З відзнакою він закінчив Чернігівське льотне училище, бо зі слів батька знав наскільки важливо у авіації бути професіоналом. Дмитро все впевненіше почував себе за штурвалом та швидко став справжнім асом. Служив льотчик на Житомирщині, опанував літаки Су-27, МіГ-29, Л-39.

– Дмитро завжди любив небо та авіацію й переконував, що це взаємно… Йому було лише 48 років. Це так мало. Але для Дмитра це виявилось достатньо, щоб, не замислюючись, віддати себе задля порятунку інших, — додає Тетяна.