УКРАЇНА LIVE

Мотижин у Київській області опинився на шляху російських окупантів вже на третій день масштабного вторгнення РФ в Україну. Танки в’їхали в село, і майже місяць тероризували місцевих жителів і контролювали трасу на Київ. В один із днів там загинув лікар Сергій Головань.

Трагічну історію про його загибель розповіла донька Марія для Syspilne.

За даними сільського голови Макарова, в Мотижині загинуло шестеро людей. Один з них – лікар Сергій Головань. Він був хірургом і допомагав врятувати поранених. Ще троє – родина очільника села Ольги Сухенко. Загинула вона сама, її чоловік Ігор і син Олександр. П’ятим загиблим став чоловік місцевої виховательки Ольги Леус, який взяв у руки мисливську рушницю і почав стріляти по танках.

Сім’я Сергія Голованя жила у власному будинку в Мотижині. Їх було шестеро – мама, тато, старша дочка Марія, молодша Ліза -19 років, Матвій – 15 років і Сашенька – 8 років. Всі молодші діти жили з батьками, а Марія – у Києві.

24 лютого Марія поїхала до батьків і зізнається, що ніхто не очікував, що російські танки підуть через Мотижин. Але 27 лютого до них зайшла ціла колона техніки з Житомирської траси з характерними літерами V. Як з’ясувалося пізніше, це були кадирівці.

Тероборона сказала всім місцевим жителям сховатися по домівках. Леус не витримав і з мисливською рушницею вийшов назустріч цим танкам і відкрив стрілянину. У нього почали стріляти у відповідь, він отримав поранення навиліт.

До вечора танки роз’їхалися, а Сергію Голованю подзвонили з місцевої амбулаторії. Леусу потрібна була допомога лікаря-хірурга. Він поїхав і за словами старшої дочки, останнє повідомлення вони отримали від батька близько 23:00 – Головань повідомив, що біля пораненого. Після цього зв’язок пропав.

Пізніше стало відомо, що Леусу стало гірше і Головань зв’язався з теробороною Макарова, щоб виїхати в лікарню.

Про ситуацію на дорогах в ті дні було мало що відомо і Голованю чесно сказали: 50 на 50, що йому вдасться вивезти пораненого. Але він вирішив ризикнути, щоб врятувати людину.

Пораненого загорнули в покривало і поклали на заднє сидіння. У машині з ними був син Леуса. Шість діб рідні Голованя чекали інформацію, машину шукали всі.

1 березня їм подзвонив розвідник з Макарова і повідомив, що на виїзді з Мотижина стоїть автомобіль, який схожий за описом на їх машину. Рідні хотіли піти туди, але поруч знаходиться “Добропарк”, де постійно їздили танки та вибиратися на трасу було смертельно небезпечно.

2-3 березня туди змогла дістатися тероборона. Вони підтвердили, що Сергій Головань загинув. Автомобіль доїхав до блокпоста і розвернувся, щоб повернутися в село. Але їх накрили збоку. Не автоматною чергою, а з позиції. Після огляду машини повідомили, що дуже багато осколкових поранень – шансів вижити практично не було. Автомобіль відкривати не стали – був ризик мінувань.

А вже 4 березня тіла знайшли викинутими на узбіччя. Самого автомобіля вже не було. Тіла забрала тероборона. Вони самі поховали лікаря, Леуса і його сина. Рідним сказали, що документи та місце поховання покажуть пізніше.

Село обстрілювалося майже постійно, і сім’я Головань зрозуміли, що їм потрібно негайно вибиратися. Допомогти главі сім’ї, попрощатися з ним і поховати – вони вже не могли.

5 березня їм вдалося виїхати з Мотижина. Зараз вони знаходяться у родичів за кордоном.

“Через тиждень після від’їзду, з’явилася інформація, що наш будинок знищений. А він у нас дерев’яний. Сусідка сказала, що лежать тільки металеві листи від даху. Нічого більше не залишилося. Папа любив цитату Дамблдора: “Гаррі, не жалій мертвих, а жалій чужих”. Все ще намагаєшся вірити, що все це було героїчно. Всі навколо говорять, що не було іншого виходу. Він вибрав рятувати поранену людину. Батько був дуже люблячою і мудрою людиною. Коли я дізналася про його смерть, мене підтримувало усвідомлення, що нема про що шкодувати в нашому спілкуванні. Батьком він був ідеальним”, – сказала Марія.