Планував одружитись із медсестричкою… Тернопільщина прощається з 22-річним Альбертом Тарасовим

Альберт виростав у багатодітній сім’ї і був другим сином, розповіла класна керівничка Лариса Гудзь. У нього з мамою були по-особливому теплі стосунки. Це добра, чуйна, слухняна і працьовита дитина. За турботу про молодших сестричок я ставила його в приклад однокласникам.
8 квітня Тернопільщина прощається із молодим Героєм…

— Я дуже не хотіла, аби син ішов в армію. Але Альберт добровільно пішов у військкомат, — багатодітна мама 8 квітня проводжає свого сина Альберта Тарасова в останню путь. — Підписав контракт у вересні 2019 року. Служив у 80-ій бригаді. Казав, що був і гранатометником, і навідником, і водієм-механіком. Давно перебував на Луганщині у зоні ведення бойових дій. Познайомився минулого року з медсестричкою з іншої роти. Планували одружитися. А я так мріяла про онуків…

Альбертові назавжди залишиться 22, і 7 квітня ланівчани зустріли тіло загиблого Героя-земляка. 8 квітня його проводжають в останню путь, повідомила редакторка газети «Голос Лановеччини» Наталя Гамера.

Солдат 80 окремої десантно-штурмової бригади Альберт Валерійович Тарасов народився 11 липня 1999 року. 26 лютого 2022-го загинув у бою на Херсонщині.

Мати відчувала, що сина немає серед живих
Про загибель сина матері повідомив його побратим ще зранку того ж дня. Підтвердила цю жахливу звістку медсестра Ірина, кохана Альберта.

— Напередодні, у годині восьмій вечора я говорила з сином, — пригадує мама Альберта пані Наталя. — А в 5 годині 12 хвилин 26 лютого його телефон і особистий акаунт зникли з мережі.

Про загибель Альберта мати прийшла повідомити у місцевий військкомат. Не хотілося вірити, всі сподівалися, що живий, але, можливо, в полоні. Вірила і пані Наталя, але каже, що материнське серце однією надією не заспокоїш. Відчувала, що серед живих її дитини немає, хоч і жевріла думка, що вона помиляється.

— Альберт виростав у багатодітній сім’ї і був другим сином, — розповідає класна керівничка Лариса Гудзь. — У нього з мамою були по-особливому теплі стосунки. Це добра, чуйна, слухняна і працьовита дитина. За турботу про молодших сестричок я ставила його в приклад однокласникам. Всі бачили, з якою любов’ю хлопець опікувався Людочкою, яка ходила тоді в школу, навіть волосся їй заплітав.

Мама розповіла, що, коли поїхала в Польщу на заробітки, залишила на сина двох сестричок, а Валерій, старший із дітей, в цей час вчився в Тернополі. Альберт тоді закінчував 11 клас.

«Я дуже не хотіла, щоб син ішов в армію…»
— Я знала, що він справиться, хоч Катрусі було 3 роки, — каже пані Наталя. — А після школи разом зі мною поїхав на заробітки. Навіть під час канікул старався знайти якусь роботу, щоб допомогти сім’ї. Я дуже не хотіла, щоб ішов в армію…

Старший син, 26-річний Валерій, і наймолодша Вікторія, якій лише 3 роки, разом з мамою проведуть свого брата в дорогу Вічності. Чотирнадцятирічна Людмила і майже дев’ятирічна Катруся оплакують Альберта далеко від рідного дому.

Немає таких слів, аби висловити співчуття рідним воїна-захисника. А сльозами нашими можна омити закриту труну Героя. Національний стяг, земляки на колінах, молитва за участі 21 священнослужителя на центральній площі.

Спочивай у мирі, юначе. Господь подбає про твою добру душу, сину український.

Редакція щиро співчуває матері, братам і сестрам, коханій Ірина та всім, хто втратив дорогу людину. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…