Була у свідомості та пам’ятає все – історія 11-річної гімнастки з Маріуполя, яку поранили в обличчя

Маріуполь – українське місто, яке найбільше постраждало від рук окупантів. Нерідко жертвами обстрілу ставали діти. У зв’язку з цим місцеві жителі намагаються покинути населений пункт. Свою історію, яка закінчилася серйозним пораненням однієї з дочок, розповіла 36-річна мешканка Маріуполя Олена Уралова.

16 березня вона разом із двома малолітніми доньками, одна з них – 11-річна гімнастка Мілена, та їхньою бабусею спробували виїхати з окупованого міста. За день до цього сім’я простояла в колоні понад чотири години, сподіваючись полишити населений пункт “зеленим коридором”, але його скасували.

Вранці вони разом із знайомими, які мали автомобіль, у колоні з іншими маріупольцями вирушили на місце збору, де були всі, хто бажав виїхати з окупованого міста. Простояли в черзі кілька годин і все ж таки виїхали.

Дорогою лопнуло колесо легкового авто, яке їх вивозило, тому їм довелося залишити його та йти пішки. Їх помітила сімейна пара з Маріуполя, яка їхала удвох автомобілем, і запропонувала допомогу. На авто було написано “Діти”. Після цього вони приєдналися до якоїсь колони, де майже на всіх машинах був такий напис.

Проїхали зовсім невелику відстань, як за поворотом із кущів вискочили озброєні окупанти та відкрили автоматний вогонь по авто. Перелякана Олена вискочила з автомобіля і почала кричати, благати зупинити вогонь, адже в машині – діти. Тоді жінка не думала про своє життя, а просто закликала не стріляти.

Олена каже, що навіть не знає, звідки взялися сили, зник будь-який страх… І додає: напевно, так чинила б кожна мати, захищаючи своїх дітей.

– Їх стояло там багато, всі були з автоматами в руках, і зброя була спрямована в наш бік… Пострілів було багато, брязкіт розбитого скла, звук ударів об метал машини… Відразу шок, переляк, страх. У нас стріляли без жодних попереджень, – каже жінка.

Окупанти припинили вогонь і дозволили колоні з кількох десятків авто рухатися далі. Олена повернулася, щоб подивитися, що з дітьми, і побачила, що обличчя 11-річної Мілени закривавлене, але дитина перебувала у свідомості. Автоматна куля пройшла крізь щелепу дівчинки.

– Обернувшись, я побачила Мілену. Поранення в обличчя, тому що з правого боку у неї була величезна кривава діра. Я розуміла чудово, що це все не жарти. І було дуже страшно. Ми перевертали її, щоб вона кров’ю не захлинулась. Це жах просто. Моя донька весь час перебувала у свідомості, коли це сталося, вона була з широко розплющеними очима, сповненими жаху, – ділиться Олена Уралова.

Водночас у старшої доньки після того, як вона це побачила, розпочався істеричний крик, сльози. Вона впала на коліна, схопилася руками за обличчя, її трясло. Жінка навіть не пам’ятає, як доїхали до лікарні Токмака. Там дитині надали першу медичну допомогу, потім у Запоріжжі зробили операцію.

Куля пройшла через щоку в шию і застрягла поруч із життєво важливими судинами та нервовими закінченнями. Потім дитину тримали день у медичній комі, тому що операція була складною, дитина втратила кров і була дуже слабкою.

Після операції Мілена вже може тихо розмовляти, але є загроза, що не всі звуки вимовлятиме. Також є проблеми із координацією рухів.

Психологічний стан дівчинки нестабільний, вона часто плаче і боїться різних звуків, сон порушений, до подробиць пам’ятає все, що відбувається: переїзд, озброєних чоловіків, що вискочили з кущів і, попри крики дорослих, що в авто діти, почали стріляти. Пам’ятає, як поранена із закривавленим обличчям їхала до лікарні з мамою.

Але, попри травму та все пережите, маленька гімнастка з Маріуполя сподівається, що після реабілітації та закінчення війни зможе повернутися до улюбленого спорту, зустрітися з подругами та відновити мирне життя у рідному Маріуполі. Протягом тижня Мілену обіцяють виписати із лікарні.