УКРАЇНА LIVE

У Бучі під Києвом днями виявили загиблими 14-річну Аню Міщенко та її маму Тамілу. Місяць рідні та друзі думали, що вони евакуювались. Виявилося, що не встигли, російські солдати розстріляли їх у рідній Бучі.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Вирішили виїжджати мікроавтобусом
Війна застала сім’ю 14-річної Ані Міщенко в Бучі. Дівчинка разом із мамою, бабусею та старшим братом жили у квартирі, куди переїхали кілька років тому з Ворзеля.

Тато Ані помер дев’ять років тому. Вийшов покурити вранці надвір і зупинилося серце. Тож Аню виховувала мама. Трохи пізніше вони продали будинок у Ворзелі та переїхали до Бучі, тут дівчинка пішла до школи з поглибленим вивченням іноземних мов.

“5 березня мені зателефонувала Таміла і сказала, що всі вони евакуювалися. Так вийшло, що старший син Женя разом із бабусею мали їхати евакуаційними автобусами наступного дня. А власниця магазину, де працювала Таміла, запропонувала їй виїхати з ними в мікроавтобусі 5 березня.

Я ще попросила Тамілу обов’язково зв’язатися з нами, як тільки вона приїде на місце. Вона пообіцяла, сказала, що про всяк випадок переписала всі телефони на папірець, раптом росіяни відберуть телефони на блокпосту. Це була наша остання розмова”, – згадує близька подруга родини Катерина Василенко.

Вирішили їхати іншою дорогою
Але ні наступного дня, ні через тиждень Таміла на зв’язок не вийшла. Її старший син із бабусею благополучно виїхали 6 березня з Бучі на спеціальних автобусах, дісталися Івано-Франківська.

“Усі думали, що вони в безпеці, просто не можуть вийти на зв’язок. Або телефони відібрали чи папірець з номерами втратили. Щоправда, моя мама казала, що щось не так, надто довго від них немає звісток. Але я заспокоювала, на війні всяке буває, знайдуться”, – каже Катерина.Але через місяць, коли Бучу звільнили від окупантів, тіла Таміли, Ані та їхніх друзів виявили у розстріляному мікроавтобусі. Вони так і не встигли виїхати у безпечне місце. Чомусь мікроавтобус поїхав не через центр Бучі та переїзд, а іншим шляхом. А там уже стояли російські війська, вони відкрили вогонь.

На впізнання їздив родич сім’ї Таміли, він повідомив про те, що трапилося. Потім старший син Женя поїхав у місто, щоб поховати по-людськи маму та сестру. Бабуся так і не знає, що з ними сталося.

Мріяла стати художницею
Катерина розповідає, що Аня була дуже незвичайною дівчинкою, не такою, як її однолітки.

“Вона ніби з минулого століття. Вона не думала про нігті та вії. Вона з дитинства захоплювалася малюванням. Писала навіть портрети, деякі в неї купували. Ми якось їхали з нею в машині, вона розповідала, що хоче стати художницею. Потім зізналася, що не хоче мати велику сім’ю. Я її питаю: “Чому?” А вона каже, що всі художники бідні, тому в неї не буде грошей, щоб ростити дітей.

І ще вона ніби передбачала все. Вона сказала в січні, що якщо буде війна, то вона не хотіла б у ній вижити. “Як потім дивитись на все, що станеться”, – пояснила вона. Наче все знала”, – каже Катерина.

Аня вивчала іноземні мови в школі. Говорила, що англійська її не дуже цікавить, оскільки вона вже “затаскана”, їй більше подобалася іспанська.

Всього в Бучі за офіційними даними загинуло понад 400 людей.