Один позивний на трьох: як троє товаришів з Прикарпаття вдруге Україну поїхали захищати (ФОТО)

У бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Назара, Андрія та Романа один позивний на трьох – «Пікап».

Історію побратимів опублікував на сторінці у фейсбуці Головнокомандувач ЗС України Валерій Залужний.

«Маленьке уточнення: вони, одружені, «Пікапи», а я, холостий, «Пікапер», – серйозно зауважує Назар.

Колективному позивному усього кілька тижнів – його хлопці отримали, коли на волонтерському пікапі приїхали з Івано-Франківська. А от їх міцній дружбі вже багато років. 2015 року разом пішли воювати на Донбас. Повістка спочатку прийшла Андрієві. Вже наступного дня у військкоматі з’явився Роман, наполіг, щоб його відправили служити разом з другом. Потім до них приєднався і Назар. Повернувшись додому, не втратили зв’язок, хоча життя і розкидало друзів. Назара початок повномасштабного вторгнення застав, наприклад, у Німеччині.

“Я за освітою – дизайнер інтер’єрів. Після АТО кілька років жив у Португалії, займався декором. Потім повернувся до України, відкрив свою справу: гіпсові 3D-панелі, арт-бетон, художня штукатурка, барельєфи, навіть пробував виготовляти меблі. Коротше, любе рябе! Вирішив розширяти бізнес, поїхав до Німеччини. 24 лютого ввечері дізнався про напад росії. 25-го я вже був в Україні, де на мене чекали мої побратими. Пікапом ми приїхали з Івано-Франківська до місця дислокації підрозділу”, – розповідає Назар.

Бійці діляться, вагань – йти воювати чи ні – не було.

“Я дружині, яка побивалася, пояснив так: ти маєш юних братів. Якщо не піду я, Назар, Андрій, інші «стріляні», то підуть вони, – говорить Роман. – Ми, на відміну від них, маємо бойовий досвід. Так, багато що забулося, відійшло на задній план. А от коли 6 березня у Мощуні ми потрапили під сильний обстріл, всі навички враз згадалися. Крім того, з’явився новий досвід. Бо наскільки жорсткого зіткнення я на Сході не бачив”.

Пліч-о-пліч друзі пройшли тяжкі бої за Мощун.

“Дали один одному обіцянку: після перемоги відбудуємо капличку, яку вщент знищили кацапи, – говорить Андрій. – В пам’ять про те, що тут відбувалося, та побратимів, які тут полягли”.