УКРАЇНА LIVE

У них із Путіним багато спільного: узурпація влади, маніпуляція суспільною свідомістю, пропаганда, переслідування інакодумців, пристрасть до розв’язання військових конфліктів, недалекоглядна економічна політика, любов до дешевих енергоресурсів та сумнівних торгових схем, імперство та схильність до насильства.

Зміст
Олександр Лукашенко – друг, сусід та співучасник

Звання найкращого друга Путіна варто віддати диктаторові із сусідньої з Росією Білорусі Олександру Лукашенку. Адже ніщо так не зближує, як спільно сплановані та скоєні криваві злочини. “Дружба і співпраця” диктаторів триває багато років і зміцнюється з кожним днем.

Яскравими епізодами цих стосунків можна вважати взаємну підтримку під час внутрішніх невдоволень та підставлене Лукашенком плече під час першої хвилі санкцій. Тоді білоруський диктатор з усіх сил допомагав Росії обходити санкції, накладені Заходом, і контрсанкції, необдумано запроваджені Москвою. Пам’ятаєте знамениті “білоруські креветки” та хамон?

А зараз, з початком широкомасштабного вторгнення Росії до України, Лукашенка взагалі можна вважати рівноправним співучасником усіх військових злочинів Путіна. Саме з території Білорусі Україну обстрілюють ракетами, звідти злітають військові літаки, які бомбардують наші мирні міста, через кордон Білорусі перекидаються танки, БТРи та інша військова техніка.

Віктор Орбан – “адвокат” Путіна в ЄС

 

Бажання отримувати дешевий газ та нелюбов до України, що ґрунтуються на незадоволених імперських амбіціях і безпідставних територіальних претензіях, лежать в основі дружніх почуттів угорського президента Віктора Орбана.

Власне кажучи, Угорщина за Орбана стала головним лобістом інтересів диктатора в Європейському Союзі. Він отримує інвестиції у свою країну, великі знижки на енергоносії, а Путін натомість одержує вигоду від того, що Угорщина піддає сумніву єдність Заходу щодо нього. Жоден очільник уряду країн ЄС не координує свою діяльність із Путіним так тісно, як це робить Орбан.

Перед початком широкомасштабного вторгнення Орбан показав себе в Москві другом Путіна і отримав за це договір на постачання газу за вигіднішою, ніж для Європи ціною. Він також погодився виконати абсурдну вимогу сплачувати за російський газ у рублях та виступив проти ембарго на постачання газу з Росії.

Орбан не просто відмовився постачати Україні зброю, а й заборонив транзит через угорську територію будь-якої військової допомоги Україні.

Про те, як проурядові ЗМІ Угорщини висвітлюють події в Україні, західні журналісти пишуть, як про “оргію дезінформації”. Події в нашій країні подаються десь так само, як і на російському пропагандистському телебаченні. Орбан весь час наголошує, що “це не наша війна”.

Дорогий друг: президент Сербії Олександр Вучич

Історія відносин Росії та Сербії дуже різнобічна. Як і у випадку з Орбаном, її підживлюють незадоволені імперські амбіції та територіальні конфлікти. Зокрема, 2018 року Сербія мала проблеми на кордоні з Косово, у вирішенні яких країні допомогла Росія. “Велике дякую вам, дорогий друже, дякую вам, шановний президенте, за те, що ви разом з нами зберігаєте не лише територіальну цілісність Сербії, а й міжнародне право”, – розповів сербський лідер. Оскільки всі ми знаємо, як “свято дотримується” Путін міжнародного права, слова Вучича викликають як мінімум подив.

Президент Сербії часто спілкується з Путіним телефоном: “Щодо розмови з президентом Путіним, вона була хорошою, коректною, ми двоє давно знаємо один одного. Я не можу прийняти і не прийму той підхід, за якого його називають Гітлером або використовують нові англомовні висловлювання… коли хочуть сказати, що він божевільний”.

“Ми – маленька країна і не хочемо відмовлятися від можливості продовження нашої дружби з деякими країнами, – стверджує Вучич, – ми жодним чином не вирішуємо долю України”.

Також президент Сербії охоче озвучує улюблений наратив кремлівських пропагандистів: “якщо американцям можна бомбити Сербію, то чому нам не можна бомбити Україну?”. У виконанні Вучича це звучить так: “Я пропоную панові Зеленському сьогодні ввечері на телебаченні засудити жахливу і трагічну агресію проти Сербії з боку США, Великої Британії та інших країн. Щойно він це зробить, я з радістю прийму його запрошення”.

Вучич дізнається про ситуацію в Україні зі спілкування з Путіним, який розповідає президентові Сербії про те, що “спецоперація розвивається згідно з планом”.

Він пишається тим, що Сербія залишається єдиною країною в Європі, яка відмовилася від запровадження антиросійських санкцій. Також президент Сербії наполягає на позаблоковому статусі своєї країни, а її голосування проти Росії в міжнародних організаціях пояснює тиском і шантажем.

Башар Асад: друг по крові

Сирійський диктатор завдячує Володимиру Путіну буквально всім. Путін у прямому сенсі врятував режим Башара Асада, втопивши в крові не лише опозицію, а й чималу кількість мирного населення. І тепер Асад – його довічний боржник. Звичайно, це накладає на нього певні зобов’язання, які сирійський диктатор неухильно виконує. 2014 року, після анексії Криму, Асад направив Путіну телеграму, в якій засвідчив “підтримку Сирією раціонального миролюбного курсу президента Путіна на відновлення стабільності у країнах світу та боротьби з екстремізмом і тероризмом”.

Щодо широкомасштабного вторгнення Росії до України Асад висловився вже 25 лютого в телефонній розмові з Путіним: “Засвідчив рішучу підтримку спеціальної військової операції для захисту мирного населення республік Донбасу, що проводиться Росією, засудивши водночас дестабілізувальну політику США й НАТО, яка свого часу призвела до серйозної деградації обстановки на Близькому Сході”.

Нікол Пашинян: друг і “прокладка”

Прем’єр-міністр Вірменії – дуже корисний для Путіна друг. Саме йому кремлівський диктатор відвів роль “прокладки” між Росією та всім цивілізованим світом. Путін планує використати Вірменію, щоб обійти санкції Заходу. Формально це звучить так: “сторони висловили готовність “спільно” долати загрози, що виникли через санкції, в галузі продовольчої, енергетичної безпеки, логістики та в інших галузях”. Раніше цю роль виконувала Білорусь, та зараз, коли Лукашенко загруз у військовій кампанії в Україні і теж потрапив під усілякі санкції, його країна вже не принесе Росії жодної користі.

Зі свого боку Нікол Пашинян розраховує на підтримку Путіна у конфлікті з Азербайджаном. Тож дружба з усіх боків взаємовигідна.

“Ми з вами постійно в контакті. Не знаю, щотижня чи кожні десять днів точно розмовляємо телефоном. Та й зустрічі регулярні, незважаючи на пандемійний період”, – каже Путін Пашиняну.

Пашинян зауважує виняткову роль Росії у питанні припинення вогню в Нагірному Карабаху 2020 року: “Російські миротворці знаходяться в регіоні і гарантують безпеку території”.

Ніколас Мадуро: добрий наркодруг

Путін, як свого часу і радянські лідери, ніколи не полишав ідеї про досягнення світового панування та завжди мріяв про військові бази на американських континентах. Також давно ходять наполегливі чутки, які час від часу знаходять реальне підтвердження, про те, що наркотрафік у Росії контролюється і керується на найвищому державному рівні.

Тому президент Венесуели Ніколас Мадуро, якого влада США звинувачує у контрабанді наркотиків і який готовий обговорювати з Путіним розміщення російських військових баз на своїй території, просто приречений на дружбу з кремлівським диктатором.

Щодо Мадуро, то його причетність до обігу наркотиків Америки не викликає сумніву у США. Міністр юстиції країни Вільям Барр заявив, що той співпрацює з колумбійським угрупованням ФАРК, аби “заповнити США кокаїном”, використовуючи для цього літаки, що літають з авіабази у Венесуелі. Американська влада навіть запропонувала 15 млн доларів за інформацію, яка допоможе в арешті Мадуро.

Все це, як ви розумієте, не лише не заважає, а й допомагає дружбі Путіна й Мадуро. Вона настільки міцна, що у розпал пандемії до Венесуели було налагоджено постачання російської вакцини від коронавірусу “Супутник V”.

Ну і звісно, заява про підтримку “спецоперації” від Мадуро надійшла вже 1 березня: “Висловив тверду підтримку рішучих дій Росії, засудив дестабілізувальну активність США і НАТО, наголосив на важливості протидії розгорнутій західними країнами кампанії брехні та дезінформації”.

Ісаяс Афеверкі: еритрейський друг

Про існування такої країни, як Еритрея, багато хто дізнався після того, як вона серед інших країн-друзів Путіна двічі проголосувала в ООН на користь війни Росії в Україні.

Як виявляється, у цій африканській країні при владі – тоталітарний уряд, відповідальний за систематичні порушення прав людини, які можуть бути прирівняні до злочинів проти людяності. На чолі його стоїть президент Ісаяс Афеверкі, який, звичайно ж, дуже товаришує з Путіним. Людина, під керівництвом якої до в’язниці було кинуто не менше 10 000 політичних ув’язнених, яка з метою покарання, допиту та примусу застосовує тортури, просто не могла не бути другом російського президента.

Еритрея постійно вплутується у війни: з Єменом, з Ефіопією, з Джибуті. Не гребує уряд Еритреї й підтримкою різних терористичних організацій. З території цієї країни здійснюються постачання зброї бойовикам до Сомалі. Терор, цензура, арешти, примусова військова служба, переслідування незгодних, заборона на виїзд із країни – все, про що, мабуть, мріє кремлівський диктатор, його колега із Північної Кореї Африки успішно реалізував у себе в країні.

Звісно, Еритрея перебуває під усілякими санкціями. Але не під російськими. 2019 року Путін зняв з Еритреї всі санкції і, очевидно, почав постачати їй зброю.

Мухаммед ібн Заєд Аль Нахаян: наслідний принц і лобіст

Фактичний правитель ОАЕ, спадковий принц Абу-Дабі, заступник верховного головнокомандувача Збройних сил Об’єднаних Арабських Еміратів – Мухаммед ібн Заєд – підтримує добрі стосунки з Путіним, від 2012 року він регулярно приїжджає до нього з візитами.

2019 року російський президент прилетів до ОАЕ з офіційним візитом, де його зустріли з усіма можливими почестями. Наслідний принц зустрічав Путіна особисто, а це найвища честь для закордонного гостя. З аеропорту до палацу лімузин Володимира Путіна супроводжували автомобілі поліції Абу-Дабі. До приїзду російського лідера їх спеціально перефарбували та намалювали російські літери “ДПС”. Весь шлях кортежу був посекундно підготовлений. Вже на території палацу автомобіль президента з гербом королівської сім’ї замість номера оточив ескорт із 12 вершників, які тримали в руках прапори двох країн. Після прольоту винищувачів, які розмалювали небо російським триколором, гармати здійснили 21 залп. Главу російської держави зустріла почесна варта та військовий оркестр. Вітаючи Путіна, Мухаммед ібн Заєд Аль Нахаян назвав його своїм другом та братом і заявив, що вважає Росію своїм другим домом.

Звісно, що Путін, дуже чутливий до такого роду антуражу, був задоволений пишною зустріччю. Крім того, відомо, що саме принц ОАЕ допоміг росіянам домовитися про співпрацю зі спадковим принцем Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом та навіть про певну зміну політичного курсу країни і його розвороту в бік Росії.

Міжнародний альянс захисту прав і свобод подав два позови до суду на Мухаммеда ібн Заєд Аль Нахаяна. Вони звинуватили його у військових злочинах, співучасті в тортурах і жорстокому поводженні в Ємені. Друзів Путін, як ми бачимо, підбирає за доволі чіткими критеріями.

Мухаммед ібн Салман Аль Сауд: друг-вбивця

У наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана дуже складні взаємини з президентом США Джо Байденом, та й з усіма європейськими лідерами також. 2018 року в Буенос-Айресі, на саміті “Великої двадцятки”, більшість світових лідерів демонстративно проігнорували ібн Салмана. Все через те, що було оприлюднено незаперечні докази участі принца у звірячому вбивстві журналіста Джамаля Хашоґджі.

І лише один лідер тепло привітав принца жестом “дай п’ять”, плеснувши його стукнувши по відкритій долоні. Хто це був – сумнівів не викликає: радісну зустріч Мухаммеду ібн Салману влаштував, звичайно ж, Володимир Путін, який, найімовірніше, не бачить нічого поганого в тому, щоб убити незручного журналіста. Та й узагалі не вважає вбивства приводом для обструкції.

Та варто зазначити, що дружба з Путіним почалася ще 2015 року з подання правителя Об’єднаних Арабських Еміратів, шейха Мухаммеда ібн Заєда. В наступні роки Мухаммед ібн Салман постійно приїздитиме до Росії, іноді навіть двічі на рік.

Вважається, що після першої зустрічі з Путіним спадковий принц змінив зовнішню політику країни і “дав зелене світло” військовим операціям Росії на території Сирії.

Ібрагім Райсі: друг із протистояння, зброї та санкцій

Президент Ірану Ібрагім Райсі нещодавно прийшов до влади, він виграв вибори, явка на яких виявилася рекордно низькою за всю історію існування Ісламської Республіки Іран.

Показати себе потенційним кривавим правителем Райсі зумів щнезадовго до обрання на посаду. 1988 року він став одним із чотирьох членів так званого “комітету смерті”, який ухвалив рішення про страту опозиціонерів у в’язницях Ірану.

Точна кількість засуджених до страти на той час невідома. Проте правозахисні організації стверджують, що страчено щонайменше 3 000 ув’язнених, яких поховали у безіменних масових похованнях.

Власне, прочитавши біографію та політичне кредо Райсі, можна було одразу сказати, що рано чи пізно він із Путіним потоваришує, і так воно й сталося. За словами президента Росії, відразу ж після інавгурації вони з Райсі перебувають у постійному контакті.

По-перше, у Путіна та Райсі спільний ворог – США. По-друге, санкції. Що цікаво, риторика обох щодо санкцій абсолютно однакова. Райсі, як і Путін, вважає їх корисними для Ірану і розглядає їх як “відмінну можливість модернізації та ще більшого розвитку економіки країни”. Ну і щодо Сирії погляди Ірану та Кремля повністю збігаються.

Президент Ірану називає Росію дружньою державою. І планує з нею стратегічні відносини, які будуть “стійкими та всебічними”.

У листопаді 2019 року Сполучені Штати включили Райсі до санкційного списку за причетність до страт політичних ув’язнених та придушення протестів 2009 року.

Данієль Ортега: друг, що все підтримує

У нікарагуанського лідера з Путіним багато спільного – як у цілому, так і в деталях. Наприклад, 2009 року Верховний Суд Нікарагуа скасував положення конституції країни, що забороняють балотуватися на другий президентський термін поспіль, а також виставляти кандидатуру на третій термін як такі, що “утискають громадянські права” президента Ортеги. Ну і, звісно, незабаром він балотувався та переміг. Наразі пішов уже четвертий п’ятирічний термін його президентства.

У червні 2009 року Ортега ініціював судовий процес проти головного політичного супротивника. Від 2018 року в Нікарагуа посилилися переслідування журналістів та опозиційних політиків. Також президент Нікарагуа активно використовує владу для особистого збагачення.

Даніель Ортега підтримував Муаммара Каддафі та зустрічався з колишнім президентом Ірану Махмудом Ахмадінеджадом. 2008 року він заявив, що Нікарагуа визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії.

2014 року Путін відвідав Нікарагуа. Сторони обговорювали співпрацю у різних сферах та залишилися цілком задоволені досягнутими домовленостями.

Просто перед початком широкомасштабного вторгнення Росії до України Ортега заявив: “Рішення, прийняте сьогодні президентом Путіним, відкриває можливість, щоб ця ситуація не мала більш серйозних наслідків. Тому що Україну використовують, щоб провокувати Росію. А Україна всіляко намагається приєднатися до НАТО, і якщо це станеться, буде війна з Росією. Тому Росія чинить саме так, як чинить, – вона захищається”.

Кілька днів тому, під час святкування Дня трудящих, президент Нікарагуа заявив: “Світ трясе війна, і ми не збираємося заплющувати на неї очі. У ній бореться Росія, бореться за свою безпеку проти нацистів, які правлять і вбивають в Україні після перевороту 2014 року”. Хто б сумнівався.