УКРАЇНА LIVE

Мешканець села на Чернігівщині Микола Куліченко, якого катували і розстріляли російські солдати – спромігся вилізти із братської могили і дістатися дому.

Миколу та двох його братів окупанти звинуватили у партизанщині і намагалися вибити з них зізнання. Не отримавши потрібної інформації, у трьох рідних братів рашисти вистрелили і закопали їх у полі. Але дивом один із чоловіків вижив, йдеться в ТСН.

Його життя мало закінчиться в неглибокій ямі, нашвидкуруч викопаній російськими солдатами, але у свої 33 Микола Куліченко отримав власну історію воскресіння.

Село Довжик на Чернігівщині росіяни окупували в перші дні війни. Через село ворожа техніка безперервно рухалися в бік Чернігова, одну із колон підірвали українські захисники і росіяни почали пошук партизанів. «У кожний будинок заходили, роздягали, клали головою на підлогу та дітей клали, було страшно», – розповідає Микола.

Один із братів родини Куліченків – служив в АТО. Рашисти дізналися про військовий досвід молодшого брата Євгена і всіх трьох забрали в штаб на допит. У селі Вишневому на пилорамі російські орки облаштували командний пункт, тож сюди звозили полонених українців, і військових, і мирних. «Один ніж до горла приставивши, інший автоматом у живіт, а потім у рота засунув мені ствол і говорить: «Кажи, падло, хто підірвав колону?», – розповідає страшні спогади Микола.

На допитах особливою жорстокістю відзначався кадировець на прізвисько «Чикотіло», який був у рашистів головним катом. «Якщо не будеш говорити, то ти у мене будеш 82-м на рахунку», – переказує слова ката чоловік.

Через три дні неймовірних знущань та жорстоких допитів трьох братів вивезли в посадку біля дороги і холоднокровно розстріляли. «Як відбувся вистріл, я крутнув головою, куля мені увійшла в щоку, був вхід і вихід», – показує поранення Микола.

Тоді чоловік прикинувся мертвим, його скинули у яму першим. Зверху привалили тілами двох його вбитих братів і почали закопувати, чоловік розповідає, що згрупувався і дихав під себе. Кілька хвилин у братській могилі Микола запам’ятав назавжди, бо саме тут його доля балансувала на межі життя та смерті. «Я ось так лежав і витовкав спиною Діму і виліз сам», – розповідає про свій порятунок Микола.

Пораненому чоловікові вдалося розв’язати мотузку на очах та ногах. І вирушити в пошуках власної домівки. Повернувшись з того світу він цілу добу блукав полями та дорогами, оминаючи ворожі блокпости та ночуючи у покинутих будинках.

Без допомоги місцевих Микола б навряд чи знайшов дорогу додому. Одна із жінок намалювала карту місцевості і розташування російських блокпостів. «Побачила дуже побитого, синього, запросила до хати поснідати, одяг дала», – каже Валентина.

Своїх зниклих братів кілька днів шукала і рідна сестра Ірина. Під час арешту її не було дома. «Я себе почувала винуватою, що не була дома, може б я їх впросила, падала на коліна, щоб тільки їх не забирали. Це єдине, що у мене залишилось в житті», – каже сестра вбитих Ірина.

Поранений чоловік все ж знайшов дорогу додому, а за тиждень село звільнили від окупантів. Із шостої спроби Микола разом із слідчими СБУ відшукали братську могилу. Тепер його брати поховані на кладовищі. А Микола планує стати довгожителем, бо відтепер жити йому доведеться за трьох.