“Бучанський термінатор”: з першим загиблим в місті захисником вдалося попрощатися лише на 80 день після смерті

Із першим загиблим захисником Бучі на початку війни попрощались лише за 80 днів.

Володимира Ковальського називали бучанським термінатором. Ветеран АТО ще у 2016 році підірвався на міні, втратив ноги і ходив на двох протезах. І був серед перших, хто вийшов захищати рідне місто від окупантів, йдеться в ТСН.

Катерина із шестирічним Дмитром приїхали до рідної Бучі з закордону спеціально попрощатися з чоловіком і батьком і одразу пішли туди, де він загинув. «Ми приїхали до тата попрощатись, покласти йому квіточки», – розповідає із сином Катя.

Батько Дмитра був серед перших, хто із зброєю вийшов захищати рідне місто від окупантів. В ранок 27 лютого вони ще бачили його живим.

«Тут був бій, російські танки рухались, щоб пройти на Київ. Бучанська тероборона стримувала – чотири поранених і Володя перший загиблий у місті Буча. Він вийшов з двору о 8 ранку, а об 11 мені побратими скали, що він додому не повернеться», – пригадує Катя.

Володимир Ковальський – ветеран АТО. Пройшов Майдан і пішов добровольцем на Схід. Навесні 2016 го підірвався на міні і втратив обидві ноги, а його дружина уже була вагітною. Поки Володимир був у військовому шпиталі, вона була поруч і допомагала одужувати. На сучасні протези бійцю тоді збирали всім світом. Володимир настільки хотів повернутися до активного життя, що вже за півроку від складного поранення, брав участь у «Іграх Героїв». Його охрестили бучанським термінатором. 24 лютого бойові побратими намагалися вмовити не йти у бій. «Один раз я йому сказав, що може ти підеш додому, він казав «ні», тільки дайте мені автомат», – розповідає замкомандира взводу Віктор Хомяк.

27 лютого його знайшли пораненим і дорогою у шпиталь він помер.. Далі було пекло окупації, а після звільнення Київщини – Володимира поховали разом з іншими загиблими у Бучі. Рідні попрощатися з ним не змогли.

І ось шестирічний син Дмитро йде 2 кілометри зруйнованою Бучею – з місця, де тато загинув – до місця, де його поховали. Такою почесною церемонію рідні хотіли віддати шану своєму героєві. «Ми хотіли зупинитись, він каже ні, буду йти, це був його хід до батька, він же не ховав і не був поруч, він вперше прийшов на могилу до батька і це правильно», – каже волонтерка Катерина Українцева.

Бучанці наразі розпочали збір підписів з проханням нагородити Володимира посмертно.

«Він міг сховатись, він взагалі мав право не приходити, він був на двох протезах, він свою війну пройшов у 15 році, але ті побратими казали, що він наполягав. Був гордий з того, що може захищати Україну навіть на двох протезах, це для нас такий героїчний вчинок, ми маємо кричати по всьому світу», – кажуть рідні із побратимами.

На могилі бойові побратими вручили синові державний прапор, яким накривали батька на прощання. Прозвучали постріли пам’яті від почесної варти.