Впізнали по татуюванню: мати військового розповіла, як вивезла його тіло в багажнику з-під Херсона

Батьки військового розповіли, що відшукали тіло сина в полі серед загиблих.

У Вінницькій області на початку березня попрощалися з 20-річним військовим Максимом Купрійчуком, загиблим на другий день війни під Херсон. Мати героя Людмила Купрійчук розповіла, як з батьком Максима вони шукали і вивозили тіло сина з окупованої території.

Про це пише видання “20 хвилин. Вінниця”. Видання уточнює, що Максим Купрійчук загинув 25 лютого разом з побратимами біля села Томарине під Херсоном, коли колону української військової техніки обстріляли окупанти.

“25 лютого їх загін потрапив під обстріли, проте всі дивом уціліли. Після цього – хто пересів на БТР, хто втік у поле. У БТР сталося пряме влучення снарядом. Хлопці живцем згоріли. Максим помер від осколкового поранення в голову”, – розповіла мати загиблого.

Його тіло батьки виявили біля заповідника Шилова Балка. Вони ризикнули і поїхали самі на передову шукати сина. У перші дні війни їм це вдалося, хоча ризик був великий.

“Я подзвонила в бригаду, мені сказали чекати, тому що зелених коридорів немає, тіла вивезти неможливо. Мені подзвонив батько Максима і запитав: “Їдемо?”. І ми поїхали. У Херсон ми доїхали за сім годин. Спочатку шукали по лікарнях, думали, може просто поранення… всі дивувалися, як ми так ризикували, перед нами по дорозі сім’ю розстріляли… але нам втрачати вже було нічого”, – розповіла Людмила.

“Зустрілися з днровцем. Той сказав – знайдете тіло, то заберете. Ми приблизно знали, де знаходилася наша дитина. Нам товариш Максима розповів, йому пощастило вціліти під час обстрілу. І ми шукали в полі серед трупів, а поруч проходила колона з рашистською символікою Z”, – додала мати героя.

Спочатку Максима не могли знайти і у батьків з’явилася надія, що він залишився живий. Однак батько впізнав серед загиблих свого сина по татуюванню на руці.

“Я була біля машини, а батько Максима пішов сам шукати, – розповіла жінка. – Довго шукав, і ось зупинився біля загиблого воїна. Обличчя не впізнати, бо снаряд влучив у голову. Розірвав бушлат, побачив татуювання на руці у сина – і від відчаю сів на землю. І тоді я почала кричати від болю на все поле. А днровець до мене підходить і питає: “А як ви ставитеся до цієї війни?”. Я його запитала, що він хоче почути в той момент, коли ми знайшли тіло нашого 20-річного сина? Люди теж хотіли вивезти наших загиблих з поля, а той цинічно посміхнувся. Нехай валяються”.

Чоловік Людмили замотав тіло сина в ковдру і поклав у багажник. Так і привезли Максима в рідну Вінницьку область. Наступного дня бійця поховали як героя.