УКРАЇНА LIVE

Кілька десятків українських захисників з острова Зміїний, які рано-вранці 24 лютого першими взяли на себе удар російських загарбників, зараз перебувають у полоні на території РФ. Серед них Владислав Задорін із Кіровоградської області. Рідні вже майже три місяці нічого не знають про його долю.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Зв’язок із островом було втрачено
Рано-вранці 24 лютого російський крейсер “Москва” підійшов до острова Зміїний, де перебували українські прикордонники та військові. Росіяни вимагали від наших захисників здатися. У разі спротиву їх пообіцяли знищити.

Тоді й прозвучала знаменита фраза “Російський корабель, йди на**й”. Після цього росіяни відкрили вогонь по острову. Стрим того, що там відбувалося, почав вести Владислав Задорін. Щоправда, він виявився коротким, оскільки поряд прогриміли постріли і Владислав упав на землю.

Зв’язок з військовими на острові було втрачено, спочатку багато хто вважав, що наші захисники загинули. Проте, як з’ясувалося трохи пізніше, всі 82 військовослужбовці, а також 10 моряків катера “Сапфір”, який вийшов на допомогу, були взяті в полон.

На початку травня один морпіх Роман Грибов та члени екіпажу “Сапфір” були звільнені з полону та повернулися додому. А ось про долю захисників, що залишилися, нічого не відомо.

“Наш “Бублик” живий”
Мама Владислава Задоріна Катерина згадує, що в перший день війни син зателефонував о 5:30 ранку і сказав, що їх обстріляли.

“Були його останні слова: “Мамо, йде обстріл, нас обстріляли, я вас усіх дуже люблю”. І все. Потім я кілька разів йому дзвонила, питала, що в них там. Він казав, що все нормально, не хвилюйся, все добре, а о 14 годині зв’язку вже не було, і більше ніхто нічого не знав. Увечері президент сказав, що острів Зміїний стертий з лиця землі і загинули прикордонники. Вночі я прокинулася, зайшла в Facebook на сторінку сина, а там його фото й написано “Вічна пам’ять”. А 25 лютого нам прийшла похоронка”, – каже мама.

Рано-вранці батьки Владислава поїхали до військкомату. Їм назустріч вийшов військком. Тоді батько прикордонника запитав: “Що чути про Зміїний?” А він похитав головою і сказав: “Там нікого немає, тримайтеся, він загинув”.

У будинок до сім’ї почали з’їжджатися родичі, всі вважали, що хлопець загинув.

“У Facebook під його фото пишуть, що він загинув. Якийсь хлопець написав, мовляв, а може, він живий? Я теж написала: “Будь ласка, не пишіть, моя дитина має бути живою”. Ще один хлопець написав, що інформація про його смерть підтверджена. У них на зборах полковник сказав, що маємо загиблого Владислава Задоріна, він уже подав документи, щоб Владислава нагородити посмертно”.

Зеленський опублікував 13 фото військових, які там загинули. Але Владислава Задоріна серед них не було.

Мама знову пішла у військкомат до військкома та почала з’ясовувати, звідки взялася інформація про смерть сина. Військова частина дислокувалася неподалік від острова в селищі Дачне, по ньому теж стріляли російські загарбники і зруйнували там чотири будинки.

Але з Дачним зв’язку не було, до частини додзвонитися було неможливо. Проте військком сказав, що йому інформацію про загибель Владислава підтвердив співробітник та в соцмережах.

“Я повернулася додому, і тут дзвінок від старшого сина. Він дуже плакав і каже: “Наш “Бублик” живий”. У нього такий позивний. Він каже, що зайшов подивитися російські канали та побачив, як Влада ведуть з корабля. Потім скинули відео, як він сидів у автобусі на першому сидінні, там їхній військовий казав, що їх відправляють до мами й тата. Потім показували, як їх у їдальню ведуть. Потім кілька людей з них давали коментарі, а коли камера повернулася, то я побачила, що син сидів на лавочці. Він живий”, – плаче мама.

Майже три місяці невідомості
Після цих відео із Севастополя на російських каналах про Влада нічого не було відомо. Поки 9 березня не пролунав дзвінок, жінка запитала: “Ви мама Влада Задоріна? Він вам передав, що він живий і здоровий. Всі живі та здорові, тільки двоє в шпиталі. Більше нічого не питайте, я більше нічого не знаю”.

З того часу жодних звісток від сина не було. Звичайно, родичі стукали та писали скрізь. Їздили до військової частини, там їм сказали, що син вважається безвісти зниклим. Незважаючи на те, що є відео Влада, з юридичного погляду він зник безвісти.

Батьки писали до Червоного Хреста, Ірини Верещук. Росія підтвердила, що він є у полоні, але коли їх обміняють – невідомо.

У травні в Україну повернули Грибова, моряків “Сапфіра” т.

Серед звільнених виявився знайомий сина. “Він каже, що спочатку вони були в Севастополі. Пізніше їх перевезли до Курська і розподілили по різних автобусах. Коли були в Старому Осколі, то він чув голос Влада, коли його вели на допит. І більше він його не бачив. Ми тепер і не знаємо, де він.

Я питала його, як відбирали ці 20 людей на обмін. Він розповів, що в камеру зайшов росіянин і пальцем вказав “ти” та “ти”. Нас було вісім чоловік, взяли лише двох. Нас чотири рази виводили з камери, ми не знали, куди нас вели – на розстріл чи обмін.

Він розповідав, що у Севастополі було нормально, там полонених добре годували. А ось на території Росії вже було інакше. Все залежить від зміни, яка чергує у в’язниці. Одні нормально ставляться до українців, інші б’ють”, – розповідає мама полоненого.

Катерина каже, що вона ще тримається, а от батько Влада впав у депресію, він постійно плаче. Жінка розповідає, що чоловік навіть не зміг піти на похорон солдата, котрий жив по сусідству, сказав, що не витримає.

Батьки щодня чекають на дзвінок від сина, щоразу вони беруть слухавку і думають, що почують його голос.

З української влади ніхто нічого їм не повідомляє. Тільки кажуть – чекайте. А в російських ЗМІ раз у раз з’являється інформація – то наших полонених зі Зміїного збираються відправити на будівництво дороги до Сибіру, то корабель будувати.

Рідні переживають, що про долю захисників із острова Зміїний, які першими взяли на себе удар, забули. Сподіваємося, що це не так.