Українка проміняла життя в Лондоні на Вінницю: ні про що не шкодую

Оксана, родом з невеличкого провінційного містечка на Тернопільщині. У 18-річному віці поїхала до Великобританії на три місяці, щоб за літні канікули «підтягнути» англійську. Батько на той поїхав на заробітки до Португалії, тому родина змогла зібрати гроші на літнє навчання. Але відправившись на літо дівчина залишилась в Лондоні майже на 10 років. Там вступила до коледжу, здобула освіту, влаштувалась на омріяну роботу, пропрацювала понад 6 років в одному з елітних столичних перукарських салонів та повернулась до України… Зараз 34-річна жінка живе у Вінниці. З чоловіком виховують двох діток та продовжує займатись улюбленою справою. Редакція продовжує серію публікацій про життя звичайних людей, які кардинально змінюють своє життя та йдуть до поставлених цілей.

«Після закінчення школи я вступила до Львівського університету. Влітку на канікулах приїхала додому і йдучи по вулиці зустріла свою вчительку англійської мови. Вона на той час вийшла заміж, жила у Великобританії та приїхала відвідати батьків. Моя викладачка каже мамі: «Оксані так легко в школі давалась англійська, нехай вона на канікулах підтягне мову, в Лондоні є спеціальні коледжі». Батьки прислухались до поради і на три місяці проплатили навчання в коледжі. Так я з невеликого містечка в Тернопільській області поїхала до столиці Великобританії. Три місяці пройшли швидко. Повертатись додому вже не хотілось, була можливість кілька годин на день працювати та винаймати житло», – згадує Оксана.

«За час життя в Лондоні було багато пригод… Під час навчання в коледжі я влаштувалась на роботу. Так робили й наші співвітчизники, з якими там познайомилась та разом винаймала квартиру. Паралельно я подала документи в міграційну службу, для продовження терміну перебування. Мені видали «папірець», у якому вказано, що документи в них, коли будуть готові то повідомлять, щоб чиновникам не телефонували зайвий раз.

Одного разу посеред ночі – стук в двері з погрозами: «якщо не відчините, виламаємо». Відкриваємо, в квартиру з автоматами вломлюється їх спецслужба по боротьбі з незаконною міграцією. Вони перевіряють документи, проводять опитування, знаходять в однієї дівчини «талон» в якому вказано, що вона пропрацювала більше годин ніж їй дозволено. Потім дивляться мій документ, який я отримала в міграційній службі й забирають всіх. ЇЇ депортували одразу. Зі мною, очевидно не знали що робити, бо закон я не порушувала. День я провела в кімнаті, як в фільмах показують – з нарами і віконечком в дверях. То напевно поліцейський відділок був. Потім мене перевели в місце, де тримають нелегальних мігрантів. Воно знаходиться біля аеропорту Gatwick. Там будівля у формі квадрата з великим двором, ландшафтним дизайном, алеями і місцями для відпочинку. Для утриманців проводять різні заняття від гри у волейбол до гуртків з малювання… Була я там два тижні і незрозуміло ще скільки могла там бути, якби одна з працівників центру не запитала мене по якій причині я тут. Я розповіла. Жінка порадила найняти адвоката. Я так і вчинила. Через два дні адвокат передала мені мої документи, які зробили в міграційній службі та відправили мене з центру – йди куди хочеш…

Мені 19, я в чужій країні, без грошей та без даху над головою, але з документами. Одна знайома взяла жити до себе та знайшла мені роботу офіціантки. Потім я ще на одну роботу влаштувалась. То був найважчий місяць мого життя. Спала по 4 години на добу і не мала за що купити поїсти. Чекала щоб хтось залишив чайові, на які можна купити булочку. Доходило до втрати свідомості від голоду. Той складний місяць я вижила, отримала зарплату, після того життя почало налагоджуватись. Чому не звернулась по допомогу до батьків? Зараз можу сказати, що просто була дурна, якась гордість, намагалась довести щось собі…», – пригадує жінка.

Як «пробитись» у великому місті чужої країни без грошей та рідних

«Одного разу йдучи по вулиці Лондона, побачила оголошення, що потрібен асистент перукаря-модельєра. Мене це зацікавило. Я ще в дитинстві думала, що стану перукарем, бо не можна знущатись над людьми, як це робили в радянських перукарнях. До цих пір пам’ятаю, як в нашому провінційному містечку я чи не кожен раз зі слоьзами виходила з перукарні, бо не рівно стригли. Чи ця «хімія», коли жінки знімали бігуді разом з волоссям…

Мене взяли в салон Mad Lillies асистентом. Потім власниця побачила, що мене все цікавить: як підбирати фарбу, як правильно стригти… і направила мене на навчання до коледжу. В Лондоні я здобула освіту в London Barnet Colledge. В перукарні, де працювала асистентом, майстер раз на тиждень мене навчав на практиці, власниця доплачувала йому за заняття зі мною. Потім, отримавши освіту та практику я стала модельєром. Проходила курси підвищення кваліфікаціі в London Loreal Academy, також працювала на Лондонських тижнях моди складі команди салону Mad Lillies. Щоб розуміти, у Великобританії перукарські послуги досить дорогі. Наприклад середньої складності стрижка коштує близько 60 фунтів. Я дуже непогано заробляла, винаймала житло, подорожувала. В серпні 2008 отримала довгоочікуваний дозвіл на громадянство.

В жовтні того ж року вперше за 8 років прилетіла в Україну до батьків і закохалась… В Лондон більше не повернулась. Зараз в мене чудова сім’я, я займаюсь улюбленою справою і ні про що не шкодую.