УКРАЇНА LIVE

Як світ наблизився до “ядерної катастрофи”, що відбувається між Білоруссю та Росією, як громадянське суспільство перемогло у Румунії і чому бігова доріжка була знаряддям тортур? Про це в огляді міжнародної преси від 6 лютого.

Що відбувається між Росією та Білоруссю?

Над тим, чому охололи відносини між Росією та Білоруссю, розмірковує редактор видання “Новая газета” Кирило Мартинов.
Автор каже, що в Мінську справді присутній страх перед російськими військовими навчаннями та імовірною появою так званих “зелених чоловічків” на російсько-білоруському кордоні.

“Між керівництвом обох країн зростають розбіжності, постає питання “цивілізаційного вибору”, а на кордонах республіки з’являється військова техніка – чи принаймні чутки про неї”, – каже журналіст.

Між керівництвом обох країн зростають розбіжності, постає питання “цивілізаційного вибору”, а на кордонах республіки з’являється військова техніка – чи принаймні чутки про неї
Кирило Мартинов, Редактор “Нової газети”
Тож кожен може порівняти ці фактори з подіями, які передували анексії Криму, і “резонно почати хвилюватися”, додає він.
Журналіст порівнює анексію півострова зі створенням Союзної держави Росії та Білорусі у 90-х. Він каже, що обом державам вдалося досягти успіхів на шляху інтеграції, проте, коли Москва вирішила “йти ва-банк на міжнародній арені” у 2014 році, Кремль абсолютно не цікавило, що з цього приводу думає Мінськ.
Причина в тому, що замість рівноправних союзників, Москва і досі бачить у пострадянських республіках “сателітів”, політика яких має йти у фарватері “великого брата”.
Та останнім часом цей “фарватер” стає дедалі більш “небезпечним”, що підштовхнуло білоруського лідера Олександра Лукашенка “уважніше придивитися до ЄС” як єдиної альтернативи союзу з Москвою, каже автор.
“Нині Мінськ менше асоціюється з диктатурою та політв’язнями, та більше – з мирним процесом щодо ситуації на сході України”, – каже пан Мартинов.
Журналіст передбачає, що потенційна “втрата Білорусі” Росією завдасть тяжкого удару по зовнішньополітичним амбіціям Москви, і Сирією цю втрату навряд чи вдасться компенсувати.
“І зовсім складно тепер з’ясувати, хто наш союзник та друг у світі: вже не брати-слов’яни, а Захід? Вже не Лукашенко, а Трамп?” – риторично запитує журналіст.
На крок ближче до “ядерної катастрофи”

“Не підпускайте Трампа до ядерної зброї”, – сказано на плакаті активістів, які протестували проти її викорстання під готелем Trump Hotel у Вашингтоні

Світ став на крок ближчим до “ядерної катастрофи” – таку думку висловили у звіті науковці, які досліджують це питання, повідомляє New York Times.
За їхніми словами, сьогодні загроза реальніша, ніж у 1953 році після випробування водневих бомб Радянським Союзом і США. Головну причину для занепокоєння експерти бачать у постаті американського президента Дональда Трампа.
Видання каже, що мільярдер обійняв посаду в Білому домі без чіткого уявлення про ядерний потенціал своєї країни. Окрім цього, він неодноразово натякав, що не проти подратувати іншу країну своєю непередбачуваністю щодо ядерної зброї.
Дехто вже обдумує ідею законопроекту, який би обмежував право президента дати наказ про застосування ядерної зброї без оголошення стану війни Конгресом, зазначає New York Times. Та навряд ця ідея отримає підтримку в американському парламенті, більшість в якому мають республіканці, зазначає газета.
New York Times наголошує, що американський президент керує чотирма тисячами одиниць ядерної зброї, і приймати рішення щодо їх застосування варто за лічені хвилини, а це може стати “випробуванням” для будь-якого лідера. Окрім того, серед його близьких радників немає фахівців із цих питань.
Насамкінець газета каже, що з паном Трампом “здоровий процес прийняття рішень” може стати “ще більшим випробуванням”, враховуючи його “імпульсивність”. Додає стурбованості і те, що він став президентом у надзвичайно нестабільний час.
“Це – час для стримування та обережного зважування і для тих лідерів, які чітко розуміють, що ядерна зброя – надто небезпечна для того, аби розмахувати нею, наче палицею”, – підсумовує New York Times.
“Перемога людей” у Румунії

Бути “пильними” закликає громадян, друзів і союзників Румунії Financial Times. Газета пише про “перемогу сили людей” у країні, коли під тиском протестів румунський уряд скасував постанову, яка звільняла від відповідальності корупціонерів.
Видання називає постанову “зрадою” румунським естеблішментом власних громадян.
Газета згадує про довгий шлях країни у боротьбі з корупцією та її успіхи на цьому шляху. Лише за перших вісім місяців 2016 року результатом роботи національного антикорупційного агентства стали 777 судових справ, у яких фігурують депутати, міністри та судді.
Видання зазначає, що агентство часто-густо звинувачували у “надмірно ретельному” викоріненні корупції навіть на місцевому рівні.
“Та якщо цей процес і потребує певних змін, то масова амністія і декриміналізація важливого розряду правопорушень – не вихід із ситуації”, – каже газета.
Financial Times наголошує, що Румунії тривалий час вдавалося не перетворитися на “неліберальну” демократію з націоналістично-консервативним урядом, на кшталт Польщі та Угорщини.
Останні дії влади в Румунії засвідчили ризик того, що країна може піти шляхом посткомуністичних країн у питаннях верховенства права. Але “потужна відповідь” румунів спинила уряд, каже видання.
“Румунам варто бути пильними і стежити, щоб ці постанови знову не ухвалили в тій чи іншій формах”, – каже Financial Times.
Бігова доріжка як знаряддя тортур

Улюблений тренажер мільйонів, виявляється, був створений з іншою метою і використовувався як інструмент покарання, каже Daily Mail.
Видання розповідає про бігову доріжку і каже, що майже 200 років тому з її допомогою карали в’язнів за неналежну поведінку.
Ідея цього механізму належить англійському інженеру Уільяму Кубітту, який створив його у 1822 році. Тоді машина виглядала як велетенське водяне колесо, а покарані мали переступати з однієї лопаті на іншу по вісім годин поспіль.
Газета цитує старшого лектора Університету Кента Вайбара Кріган-Рейда, який висловлює велике здивування тим, що бігові доріжки здобули таку популярність.
У 1898 році використання сучасного аналогу бігової доріжки у британських в’язницях заборонили, розцінивши це як жорстоке поводження.
Сучасний тренажер розробили у 1968 році. Відтоді його продають в усьому світі.