УКРАЇНА LIVE

Деякі найбагатші люди в Америці — у Кремнієвій долині та Нью-Йорку — готуються до кінця цивілізації.
Стів Хаффман, 33-річний співзасновник та CEO компанії Reddit, яка оцінюється 600 млн дол, до листопада 2015 року страждав від короткозорості, якої він вирішив позбутися за допомогою лазерної хірургії.
Однак цю операцію він зробив зовсім не заради зручності або зовнішнього вигляду. Він сподівається, що це поліпшить його шанси на виживання, якщо трапиться якась глобальна катастрофа.

“Якщо настане кінець світу чи виникнуть інші проблеми, знайти контактні лінзи або окуляри буде проблемою, а без них мені капець”, — каже він.
Він менше зосереджений на конкретній загрозі — землетрусі, пандемії чи брудній бомбі. Його більше турбують наслідки: тимчасовий розпад уряду та державних структур. “У мене є кілька мотоциклів, купа зброї, боєприпасів та продуктів. Я вважаю, що з цим я зможу протриматися у моєму будинку протягом деякого часу”.
Survivalism (виживання) — практика підготовки до розпаду цивілізації, яка зазвичай зображує певну картину: дикі люди в шапочках з фольги для захисту мозку від шкідливих випромінювань і впливів, істерія щодо їжі, релігійні віщуни кінця світу.
Проте в останні роки ці ідеї дісталися і до багатіїв Кремнієвої долини та Нью-Йорка, знайшовши шанувальників серед керівників технологічних компаній, менеджерів хедж-фондів та інших представників світу фінансів.
Навесні 2016 року, коли президентська кампанія оголила розділення у США, що продовжує наростати, сорокарічний колишній менеджер Facebook Антоніо Гарсіа Мартінес, який живе в Сан-Франциско, купив два гектара землі на острові в Тихому Океані, генератори, сонячні панелі і тисячі патронів.
“Коли суспільство втрачає здорові засади, воно занурюється в хаос”, — каже він.
Чоловік розповів колегам про свій “маленький проект”, і вони стали ділитися деталями своїх приготувань. “Люди, які розуміють процеси керування суспільством, розуміють, що ми ходимо по тонкій культурній кризі”, — додає він.
У приватних групах в Facebook багатії обмінюються порадами щодо протигазів, бункерів та місць, захищених від наслідків зміни клімату.
Один з членів такої групи, глава інвестиційної компанії, розказав, що в нього є заправлений гелікоптер та підземний бункер з системою фільтрації повітря. “Багато моїх друзів мають зброю, мотоцикли та золоті монети. Це вже не поодинокі випадки”, — розповідає він.
За словами глави фонду Mayfield Fund Тіма Ченга, таких людей багато в “долині”.
“Ми зустрічаємося та обговорюємо “план Б”. Скажу відверто: я скуповую нерухомість не тільки для отримання пасивного доходу, а й щоби мати притулок на крайній випадок. Якщо розпочнуться громадянська війна або великий землетрус, ми хочемо бути готовими”, — говорить він.
Для деяких людей це лише розвага, гра в наукову фантастику. Для інших, як для Хаффмана, це наслідок багаторічної занепокоєності. Хаффмана турбують основи американської політичної стабільності та ризики масштабних заворушень. За його словами, сучасний стиль життя підтримується крихким консенсусом.
“Ми прийняли на віру, що наша країна функціональна за визначенням, що наша валюта ціниться, що мирне передавання влади — це норма, що всі ці речі, які ми цінуємо, працюють. Хоча я думаю, що всі ці речі досить стійкі, і ми багато чого вже подолали, нам доведеться вирішувати ще багато проблем”, — переконаний він.
Скільки багатих американців готуються до катастрофи? Важко сказати. Багато людей не люблять про це говорити. На думку Хоффмана — понад 50%.
На протилежному боці країни подібні незручні розмови теж нуртують у фінансових колах. Роберт Х. Даггер, колишній партнер у глобальному хедж-фонді Tudor Investment Corporation, вважає, що кожен, хто є частиною цих кіл, знає людей, яких турбує “рух Америки до чогось на кшталт російської революції”.
Роберт А. Джонсон, керівник хедж-фонду Soros Fund Management, бачить у розмовах про катастрофу серед своїх колег глибшу кризу. Ще у січні 2015 року Джонсон забив на сполох: напруга, викликана гострою нерівністю доходів, стає настільки сильною, що деякі багатії світу починають думати, як захистити себе.
На Всесвітньому економічному форумі в Давосі Джонсон сказав аудиторії: “Я знаю менеджерів хедж-фондів в усьому світі, які купують злітні смуги та ферми в таких місцях, як Нова Зеландія. Вони вважають, що їм доведеться рятуватися”.
Поки державні інституції занепадають, тривога серед еліт зростає. “Що це насправді говорить нам про нашу систему?” — запитує Джонсон.
Чому страхи щодо дистопії з’являються у певні моменти історії? Кінець світу як пророцтво, літературний жанр або бізнес-можливості ніколи не буває статичним, він змінюється відповідно до наших тривог. З точки зору історії захоплення кінцем світу виникало в часи політичної нестабільності та швидких технологічних змін.
В часи, коли Північна Корея випробовує ядерну зброю, можна очікувати сплеску запиту на бункери та сховища. Проте, на думку глави проекту бункерів для виживання Ларрі Холла, є більш глибокі причини такого попиту. “70% населення країни не подобається напрямок, у якому все рухається”, — каже він.
Один з менеджерів американського хедж-фонду, який побажав залишитися анонімним, заявив, що вже не йдеться про жменю “божевільних”, які переймаються апокаліпсисом. “Якщо я тільки не один з них”, — додав він.
З 1947 року бюлетень вчених-атомників, журнал, заснований членами Мангеттенського проекту (кодова назва програми розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося у вересні 1942 року в США), оновлює “Годинник судного дня” — символічний пристрій, який показує ризик знищення цивілізації.
У 1991 році, коли холодна війна закінчувалася, годинник було встановлено в найбільш безпечне положення у свої історії — на сімнадцять хвилин до опівночі.
Однак відтоді ситуація значно погіршилася. У січні 2016 року, після збільшення військової напруженості між Росією і НАТО, годинник було встановлено за три хвилини до опівночі — на тому ж рівні він перебував у розпал холодної війни.
Після обрання Трампа панель науковців, які визначають рівень загрози, знову була скликана для обговорення. Якщо буде ухвалене рішення перемістити годинник вперед на одну хвилину, це позначить рівень загрози, якого не бачили з 1953 року, після першого випробування американської водневої бомби.