Російські окупанти пострілом в спину позбавили життя 77-річну вчительку: подробиці

На Київщині російські військові застрелили 77-річну вчительку, коли вона йшла вулицею по продукти. А згодом кілька днів не давали поховати.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Не захотіла їхати з села

77-річна вчителька молодших класів із села Дружня Київської області Ольга Чередниченко не дожила до свого дня народження лише п’ять днів.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона була в рідному селі. Її донька Валентина Удовенко кілька разів закликала її виїхати до сусідньої Андріївки, але вона не погодилася.

“Мама жила в будиночку недалеко від залізничних колій. Я живу в будинку метрів 200 від неї. Першого ж дня ми вирішили поїхати до сусідньої Андріївки, бо поряд і нафтобаза та станція, ми легко могли опинитися в зоні обстрілу.

Але мама ні в яку не погоджувалася. Я і 25 лютого їй привезла хліб та вмовляла її їхати зі мною. Але вона сказала, що берегтиме свій і мій дім”, – згадує дочку.

Трагедія сталася 3 березня. Того дня вчителька, яка вже перебралася у дім доньки, вирішила сходити до себе за продуктами, які залишилися в холодильнику. Коли йшла вулицею, назустріч їй вийшов сусід, молодий хлопець, він був у камуфляжних штанах.

“Мама ще йому сказала: “Віталик, сховайся, чого ти тут ходиш?” Вона не встигла завернути за поворот вулиці, як виїхав російський БМП й в спину розстріляв її і того хлопця”, – каже Валентина Валентина.

Три дні не давали поховати

Три дні російські окупанти не давали поховати вчительку. Родичі та місцеві жителі сходили до будівлі ритуальних послуг, яка вже була розбомблена. Всі труни там були прострілені, вони вибрали ту, що була менш пошкоджена, принесли на подвір’я будинку.

Вчительку приготували до похорону, але поруч стояв російський БМП із військовими. Вони нікому не дозволяли виходити, вимагали, щоби місцеві жителі носили білі пов’язки на рукаві.

“Хлопці ходили до них і просили, щоб дозволили поховати вчительку. Тільки на третій день вони погодилися. Поховати маму поруч із татом спочатку не вдалося. Тато на новому цвинтарі лежать, а там постійно їздила російська техніка і було небезпечно. Тому вирішили поки що маму поховати на старому цвинтарі, наприкінці села, куди росіяни не заходили. Вже 6 квітня мені вдалося її перепоховати. Але виникла проблема з документами, в поліції вимагали експертизу. Й маму довелося знову викопувати, везти у Бучу у морг. Це жахливо”, – згадує Валентина.

Все життя навчала дітей

Все життя Ольга Чередниченко пропрацювала у місцевій школі, навчала дітей із 1 по 4 клас. Місцеві жителі кажуть, що всі, хто жив тут у селі – усіх виховувала ця жінка.

Вона була доброю, справедливою. “Вона і мене вчила. Пам’ятаю, що з усіх предметів у мене були “п’ятірки”, а ось із почерком була біда. Тоді вона посадила мене за одну парту з дівчинкою, у якої був гарний почерк”, – розповідає дочка.

Потім вона навчала свого онука. Він у школі називав її Оля Саввівна, а вдома кликав бабусею.