У грудні був у відпустці, а за кілька днів загинув під Бахмутом. Прощаються з Антоном Антощуком

36-річний Антон був заступником командира бойової машини. Київщина, Чернігівщина, Херсонщина, Харківщина, Луганщина, Донеччина — пройшов усі гарячі напрямки, де ведуться активні бойові дії за кожен шмат української землі.

Його батько з позивним Дядя Саша — учасник бойових дій, служив в АТО. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, до лав захисників мобілізували Антона. Ще в березні, коли потрапив у військову частину, пройшов бойове хрещення, коли вижив після ворожого ракетного обстрілу.
— Ніхто і ніщо не замінить дитини, не поверне,— мама Антона Світлана Іванівна тримається, здається, з останніх сил. — Проте ми зможемо прийти на могилу, покласти квіти… У Бахмуті війна забрала частинку мого життя, але розумію, що мушу триматися заради іншої частинки, якій я потрібна…

Лановеччина в жалобі… Люди опустились навколішки, зустрічаючи свого Героя, який назавжди повертається до рідного дому. Він ще не встиг створити власної сім’ї і мріяв одружитись у вишиванці. Але, не замислюючись, одягнув піксель, коли в його країну прийшла біда.

Живим коридором навколішках його зустрічали земляки сіл Лопушне, Верещаки, Вишгородок. Невимовний біль батьків, рідних та близьких сковував серця кожного, хто прийшов віддати шану молодшому сержанту, востаннє…

— Життя треба прожити так, щоб священник мав що сказати – і про Антона я можу говорити довго, — каже благочинний о. Ігор Шаринський. — Він прожив небагато, але робив те, що інші не можуть зробити за ціле своє життя – захищав тих, кого любить.

«Він мріяв одружитись у вишиванці, натомість українські візерунки завжди закарбувались у його великому та хороброму серці, — кажуть у Лановецькій міськраді. — Обладунки воїна важкі, адже він несе на собі життя мільйонів своїх співвітчизників».

Молодший сержант Антон Антощук загинув бою поблизу населеного пункту Кліщіївка, що на Донеччині, в районі Бахмута, 30 грудня 2022 року. В грудні він приїжджав додому у коротку відпустку.

— Ніяк не міг зігрітися, — пригадує мама Антона Світлана Іванівна. — У нас в хаті тепло, а його трясло, як в температурі. Життя військових у польових умовах дає свій результат… 25 грудня Антон уже поїхав у частину. 29-го подзвонив до мене, до батька, до брата і повідомив, що деякий час з ним не буде зв’язку. А наступного дня загинув. Як розповідали побратими, група, в якій він був, потрапила в засідку вагнерівців. На жаль, передостанній день минулого року став останнім днем життя моєї дитини. Він загинув, захищаючи побратимів, геройськи захищаючи Україну.

У сім’ї Олександра та Світлани Антощуків Антон був старшим сином, поділилась ланівчанка, журналістка й волонтерка Наталія Гамера. Особливою посидючістю не вирізнявся, але чітко дотримувався правила: якщо щось зробити — то так, як треба, якщо треба йти захищати країну — значить треба.

— Мав хороший у цьому приклад: батько з позивним Дядя Саша — учасник бойових дій з часів АТО, — розповіла Наталія Гамера. — Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, до лав захисників мобілізували Антона. Ще в березні, коли потрапив у військову частину на полігон, пройшов бойове хрещення, коли вижив після ворожого ракетного обстрілу. Там же, у військовій частині на Львівщині, пройшов військову підготовку, отримав кваліфікацію навідника-оператора, присвоїли звання молодшого сержанта.

Антон був заступником командира бойової машини, служив у підрозділі зв’язківців. Київщина, Чернігівщина, Херсонщина, Харківщина, Луганщина, Донеччина — він пройшов усі гарячі напрямки, де ведуться активні бойові дії за кожен шмат української землі.

Друзі і побратими згадують його життєрадісним, відповідальним, безвідмовним, який зі всіма умів знайти спільну мову, любив свою родину, але власної сім’ї не встиг створити.

Чин похорону відбудеться 9 січня о 10 год. на подвір’ї рідного дому загиблого.