Впізнали за манікюром: історія вбитої окупантами в Бучі Ірини Фількіної

Не могли дійти до Києва, тому безжально знущалися із цивільного населення. Нерідко розстрілюючи без попередження і роздумів.

Такою була російська окупація Бучі. А також Ірпеня, Бородянки, Гостомеля. Закатованих та вбитих знаходять до нині. Їх кількість, лише на Київщині – понад 1300 осіб.

І за кожним убитим стоїть не просто статистична одиниця, а цілком реальне обличчя. Людина, її історія, і горе для родин. Одна із таких історій, це доля Ірини Фільчиної, яка загинула в Бучі. Фото із її охайним манікюром тоді облетіло весь світ.

Пані Світла втратила у Бучі рідну сестру. Родина шукала її і в день і вночі. На спокій пані Світлани, до її сестри, таки є куди прийти. І ми саме їдемо до неї. Зробивши хіба зупинку аби взяти квіти.

Нам до Михайлівки-Рубежівки, одразу за Бучею, куди 5 березня 2022, і їхала велосипедом 52-річна Ірина Філякіна.

Ті перші дні Ірина провела на роботі, і сподівалася, що все трохи стихло, проскочить додому. Взяла у колеги велосипед. Та на околицях Ірпеня велися бої, а у сусідню Бучу вже заїхали російські колони. Ось це одна із них. Про неї жінка не знала, могла лише здогадуватися, каже донька.

Але мама не слухала, і сподівалася, що беззбройну жінку ніхто не чіпатиме. Для чого?! У останній телефонній розмові з донькою, вона жартувала.

Журналісти видання “Нью-Йорк Таймс” переконані, що на цьому відео, саме Ірина Філякіна. Їде під гору. І щойно повертає, потрапляє у поле зору росіян. За мить, видно спалахи від роботи кулемета, і дим… там де згодом побачать її убитою.

Ось ця світлина облетіла весь світ. І саме за цим манікюром її впізнала майстриня, яка його робила за кілька днів до трагедії і навіть сфотографувала свою клієнтку.

Чоловіку Ірини вдалося дістатися сюди лиш за три тижні після вбивства. Через спроби доїхати раніше, сам потрапляв під ворожий обстріл. А от самої Ірини на місці загибелі не було.

“А хочеться ж вірити…. півтора місяця я лежав вдома, у мене двері були відкриті… я не міг закрити: прийде, а вдруг прийде…”, – згадує чоловік вбитої жінки Анатолій Філякін.

Тіла вбитих українців із вулиць за можливості прибирали ще до того як було звільнено Київщину. Когось відвезли до моргів, когось ховали – де мали змогу. Ірину Філякіну довелося шукати півтора тижня, знайшли у братській могилі. Там були ще майже сотня цивільних, із кульовими пораненнями або слідами катувань.

“На сьогодні ми маємо 1373 тіла загиблих наших громадян, цивільних громадян, мирних українців, яких вбито на території Київщини”, – каже керівник Нацполіції Київщини Андрій Нєбитов.

Здебільшого ці злочини справа рук солдатів 64-тої мотострілецької бригади російської армії. Генпрокурором точно встановлено, та оголошено про підозри, уже 18-тьом їх бійцям, і розслідування тривають.