“Бiльше не пущу доньку на сповiдь”

У Великий пiст у храмах можна побачити великi черги. Кожен вiруючий розумiє, що бодай раз у роцi має висповiдатися. Та iнколи сповiдь перетворюється ледь не на допит про сексуальне життя. Не лише дорослих, але й… дiтей.

“Перше потрясiння я пережила чотири роки тому, — пише до редакцiї Iрина С. з одного iз сiл Дрогобицького району, що на Львiвщинi. — Пiсля так званої урочистої сповiдi моєї дитини у сiльського священика. Дiвчинцi тодi йшов восьмий рiк. Нi, менi й на гадку не спадало розпитувати Оксанку про її першу розмову з отцем.

“Напевно, поцiкавився священик, чи знає “Отче наш”, чи слухає батькiв, чи не ображає однокласникiв, — мiркувала собi. — Бо якi тяжкi грiхи може мати восьмирiчна дитина?!” Дочка першою почала розмову пiсля сповiдi. “Мамо, а знаєш, що мене питав наш священик? Чи я курю, п’ю горiлку? Але я йому сказала, що ще мала. А Марусю вiн таке питав, таке питав, що вона розказувати не захотiла”.

Про що питав священик бiдолашну першокласницю Марусю, а може, й в iнших семи-восьмирiчних дiчаток, напевно, вже нiхто не дiзнається. Можна тiльки здогадуватися. Але…

Моя дитина вже закiнчує четвертий клас. Цього року вона знову пiшла до сповiдi. Бо сiльський священик (той самий) наголосив, що перед Великоднем обов’язково треба висповiдатися усiм учням.

Цього разу пiсля сповiдi Оксанка почала поводитися якось дивно. Так, нiби про щось хотiла спитати, поговорити. “Доню, а що тебе питав священик у церквi?” — не втрималася цього разу, зрозумiвши, що така поведiнка дитини пов’язана саме зi сповiддю. I не помилилася. “Та знову питав, чи п’ю, курю, — якось невпевнено, нiяковiючи, почала розповiдати дочка. — А ще… чи сплю я з хлопцями. Та вiн усiх наших дiвчат таке питав”.

Пiсля того я пообiцяла i собi, i дитинi, що бiльше не пущу її до такого священика на сповiдь”.

Коли ми прочитали цього листа, вiдразу ж пригадалося кiлька iнших подiбних iсторiй. Якось моя знайома, котрiй уже давно минув шостий десяток, була шокована, коли священик запитав, чи вона… мастурбує. Мовляв, такого робити не можна, це — великий грiх. Приголомшена запитанням, вiдтодi вона оминає десятою дорогою цього отця i храм, у якому вiн служить. Як, мабуть, й iншi лiтнi парафiянки, котрим доводилося вiдповiдати на такi ж питання. Хоча, можливо, чимало бабусь i не знали змiсту слiв, якими священик так вправно оперував.

Iншу ж сповiдальницю один зi священикiв замучив питанням, скiльки разiв за нiч вона кохається зi своїм чоловiком i чи роблять вони це пiд час Великого посту. Жiнка ще тиждень пила корвалол, а чоловiка на якийсь час “вiдселила” на диван. Але хiба можна подiбне назвати справжньою сповiддю?!