Побратими на прощанні з заступника командира “Беретом” пообіцяли ворогу злісну помсту

30-річний військовий Олег Койляк з позивним “Берет” загинув під Вугледаром

В Івано-Франківську поховали заступника командира підрозділу 72-гої окремої механізованої бригади Олега Койляка. 30-річний військовий з позивним “Берет” загинув під Вугледаром. На війні він був від самого початку – 2014-го з екіпажем корабля “Тернопіль”, не зрадивши присяги, з анексованого Криму вийшов до України, йдеться в ТСН.

В останню путь Олега Койляка проводжають сотні. “Він був справжнім, ніколи не грав. Ніколи би не продався, він був людиною слова, честі”, – каже один із побратимів.

“Ця людина настільки хоробра, що коли ти з ним йдеш, то здається, це людина, яку не можна знищити, яку куля не бере”, – додає ще один.

Війна для Олега розпочалася 9 років тому. 20-річним морським піхотинцем він служив на корветі “Тернопіль” у Севастополі. Коли росіяни анексували Крим і захопили судно, батьківщину зрадив тільки командир. Увесь екіпаж, з Олегом Койляком включно, залишився вірним присязі – хлопці вийшли до Одеси. “Коли йому сказали здати зброю, він її не те, що не здав, він ще позаливав у всю техніку, що була, всіляких сумішей, щоб вона не працювала”, – розповідає командир Назарій Кишка.

Він боронив батьківщину під час АТО. Повномасштабна війна застала Олега у відставці і він знову взяв до рук зброю. З позивним “Берет” воював у 72-гій окремій механізованій бригаді. Бої за Київщину, Вуглегірську ТЕС, Бахмут, Мар’їнку… Його останній штурм був під Вугледаром. Захисники зачистили ворожий окоп, взяли полонених і поверталися на базу, як росіяни почали поливати мінометним вогнем. Олег загинув на місці. Боєць з позивним “Святий”, що був поруч, дістав поранення. “Ми розуміли, що нам потрібно врятувати спочатку наших побратимів, завдання виконати до кінця, Тому ми вирішили виходити останніми”, – розповідає він.

“Якщо би Олег не виконав завдання, ру**я могла би заходити занадто близько збоку, виставити міномет і просто стирати нашу піхоту з лиця Землі”, – додає командир.

Коли товариші згадують Олега, найперше кажуть – жартівник, душа компанії, а ще – неймовірний мотиватор для оточуючих. За ним на фронт пішли два його брати та дядько. “Ми помстимось, помстимось навіть не знаю, з якою злістю, бо втрачати побратима – це дуже важко. Коли ти чуєш по рації: “Берет-200”. Все! Це мотивація на те, щоб ще більше вбити ворогів”, – кажуть військові.

У загиблого Олега Койляка залишилися дружина та двоє маленьких дітей. Опікуватимуться ними, як рідними, обіцяють побратими. Олегу Койляку просять надати звання Героя України.