УКРАЇНА LIVE

Майже півмільйона українських дітей через повномасштабне російське вторгнення зараз навчається за кордоном. За досвідом їхнього навчання в школах Європи, Британії, США та інших країн світу спостерігають батьки, а також наші вчителі, які працевлаштувалися в місцевих закладах освіти. За даними МОН, на початок другого семестру за кордоном перебували 11 тисяч українських освітян.

Цим текстом “Нова українська школа” починає серію публікацій про новий досвід наших вчителів у закордонних закладах освіти та їхні думки про підходи до навчання, які могли би перейняти українські школи.

Про роль асистента вчителя в початковій школі Уельсу розповіла Людмила Казмірук, вчителька англійської мови, яка до повномасштабного вторгнення працювала в тернопільській школі № 28. Її обов’язки на новій посаді дуже відрізняються від тих, які виконує асистент вчителя в українській школі.

З ПОШУКОМ РОБОТИ ДОПОМАГАЮТЬ ОСВІТНІ АГЕНЦІЇ
Я мешкаю в невеличкому селі, що розташоване в каунті Кармантеншир [ред. каунт – це адміністративна одиниця, подібна до української області], а віднедавна працюю в місті Кармантен. Практично в усіх місцевих є власні автівки, що значно полегшує їм добирання на роботу. Не маючи водійських прав та власної машини, я можу користуватися лише громадським транспортом, що ускладнювало пошук роботи.

Окрім того, спочатку я орієнтувалася лише на ті школи, де вчаться українські діти. Я була впевнена, що мій досвід вчителя та моє знання англійської будуть дуже помічними нашим дітям тут, за кордоном. Та було важко достукатися до представників місцевої влади, а потім виявилося, що такі вакансії були вже зайняті.

Згодом мені порадили звернутися до освітньої агенції (відповідна приватна організація, що допомагає з пошуком вакансій. Влаштуватися на роботу вчителем можна через місцеві органи влади). Загалом в Уельсі є різні агенції, які спеціалізуються на пошуках роботи для медиків, представників індустрії краси тощо. Зареєструватися там було непросто. Для початку мені треба було надати три рекомендації:

від людини, яка знає мене не менше, ніж два роки й може описати мою поведінку;
від друзів чи сусідів, які могли б описати характер;
професійну характеристику з попереднього місця роботи.
Такі вимоги тут висуваються до будь-якого вчителя, який шукає роботу.

Також треба було підтвердити адресу проживання, а для цього надати рахунки, які ти сплачуєш. Але ж я живу не у своєму помешканні… Словом, збір документів забрав багато часу й сил. Добре, що в мене є знайомі, які знають англійську та змогли написати рекомендації.

Як це працює далі?

Освітні агенції співпрацюють із певними школами. Якщо школі потрібно терміново підмінити вчителя чи асистента або ж потрібен хтось на вільне місце до кінця навчального року, агенція забезпечує таких працівників. Школа може подати запит в агенцію, що на певний день їм потрібен асистент вчителя, бо той, що працює в школі, захворів. Натомість у мене, наприклад, є графік на тиждень, де я вказую, коли саме можу вийти на роботу. В агенції бачать, хто може вийти на заміну в цей день, телефонують людині та уточнюють, чи може вона поїхати в певну школу.

Власне, саме так мені й запропонували першу роботу асистента вчителя в початковій школі. Але на дорогу я б мала витрачати дві години в одну сторону, тому змушена була відмовитися. Хоча дуже довго чекала на таке запрошення.

Потім знову настала тиша. Я почала подавати заявки на вакансії через відповідні сайти працевлаштування. Так мене помітила інша освітня агенція. Вони сконтактували зі мною, довелося готувати знову документи та рекомендації. І практично відразу мені запропонували три дні роботи в школі.

Цього разу мені пощастило – дорога до школи забирала трохи понад годину, тому я погодилася. Після завершення мого триденного терміну агенція поспілкувалася зі школою та отримала дуже схвальні відгуки щодо моєї роботи та прохання відправити мене до них знову – уже на чотири дні. Після цього мене попросили приходити в школу постійно до кінця навчального року.

ЯКІ ОБОВ’ЯЗКИ АСИСТЕНТА ВЧИТЕЛЯ
В англійських школах вчиться багато учнів, яких в Україні називають дітьми з особливими освітніми потребами (через те, що школи адаптовані для їхнього навчання і приймають абсолютно всіх).

Асистенти вчителя є в кожному класі, незалежно від того, чи є там діти з ООП.
Якщо точно відомо, що в класі є дитина, яка потребує підтримки, то таких асистентів двоє. Я прийшла працювати в 4 клас, де передбачено якраз два асистенти.
Щоби бути асистентом вчителя, тут не обов’язково мати педагогічну освіту.
Та й самі вчителі не вчаться цілих п’ять років, щоби здобути цю професію. Люди просто отримують певний фах в університеті, досконало вивчаючи якийсь предмет (математика, мови, природничі науки тощо). І якщо вирішують, що хочуть працювати в школі, то проходять спеціальні вчительські курси, які тривають рік-півтора.

Наприклад, вчитель, з яким я зараз працюю, до 35 років керував закладами мережі McDonald’s. У нього вища освіта в галузі економіки. Коли він вирішив змінити професію, пройшов курси педагогіки, які тривали 9 місяців. Ще рік проходив практику в школі, працював у парі з іншим вчителем. А на наступний рік отримав свій клас.

Тобто щоби працювати в школі, треба мати вищу освіту в будь-якій галузі, далі – пройти докваліфікацію і можна йти на роботу що в початкову, що в середню, що в старшу школу.

Якщо влаштовуватися на роботу через освітні агенції, то кожна з них проводить ще і свої внутрішні навчання. Зокрема, обов’язковим є курс “Safeguarding children”, тобто безпека дітей. Вчителі та асистенти мають бути уважними до учнів, фіксувати будь-які тривожні дзвіночки у їхній поведінці чи самопочутті, спостерігати, чи не мають діти ознак психологічного, фізичного чи сексуального насильства тощо. Якщо є необхідність, можна звертатися за допомогою до шкільного Safeguard Officer – людини, яка відповідає за безпечне середовище в школі.

В Україні асистент вчителя більше сприймається як людина, яка допомагає дитині, хоча має допомагати вчителю. В Уельсі це дійсно асистент вчителя. Для мене це було відкриттям, тому що асистент виконує всі завдання, які їй чи йому доручає вчитель, зокрема, організовує роботу, допомагає та контролює певну групу дітей тощо.

Наприклад, клас поділили на чотири команди, кожна з яких отримала своє завдання. Команда, у якої найскладніше завдання (яке потребує обговорення, дискусії, формування та висловлення думки), працює з вчителем. Ще одна група виконує завдання самостійно. Якщо асистентів двоє, то дві інші групи працюють із ними, якщо один, то він курує роботу обох груп, допомагаючи й наглядаючи, як працюють діти, що попередньо отримали інструкції від вчителя.

Так, на уроці математики я виводила закріплену за мною групу надвір (на вулицю діти виходять часто) і ми вивчали з дітьми години, як їх позначати до обіду та після обіду (a.m/p.m). Я виставляла на іграшковому годиннику час, діти по черзі підкидали кубик із написами “a.m” та “p.m.”, і всі записували час маркерами на маленьких дощечках. Потім ми звірялися.

На свіжому повітрі діти бувають щодня. І тут їх теж супроводжує асистент, а не вчитель. Після обіду є годинна перерва, яку проводять на свіжому повітрі, навіть якщо йде невеликий дощ. У разі сильних опадів діти залишаються в класі й можуть подивитися мультик. Також виходять на 15 хвилин на вулицю після другого уроку.

Якщо вчитель може вийти на перерву з класу, то я, як асистент, постійно з дітьми. Уроки починаються о 9:00 і тривають до 15:15. У школі я маю бути з 8:30 до 15:30, маючи пів години на перерву.

Під час обіду асистент теж із дітьми.

Оскільки асистент вчителя постійно перебуває з учнями, то також вирішує різні дитячі конфлікти, приміром, хто кого образив, хто перед ким має просити вибачення тощо. Треба бути готовим до довгого діалогу, терпляче слухати й пояснювати та вміти залагодити такі ситуації.

ПРОЄКТНА РОБОТА ТРИВАЄ ДВА-ТРИ ТИЖНІ Й ПОЄДНУЄ КІЛЬКА ПРЕДМЕТІВ
У мене назбиралося досить багато вражень про школу та освіту, але найбільше вразив їхній підхід до проєктної роботи, з якою теж допомагає асистент. В Україні вчитель зазвичай має два, максимум три уроки на певний проєкт, який створюється в рамках певного уроку/предмету, наприклад, “Я і Україна”.

У місцевій школі один проєкт може тривати два-три тижні, а то й більше. Він поєднує максимально можливу кількість предметів, наприклад, англійську мову, історію, літературу, наш аналог “Я досліджую світ”. За один раз на проєктну роботу витрачається десь пів дня. До речі, урок триває годину, але в школі немає дзвінків. Учитель сам регулює початок та кінець заняття.

Коли я прийшла в клас, діти якраз працювали над проєктом із вивчення історії рідного краю. Вони вивчають цю тему з різних сторін. З підручниками діти не працюють, їх немає взагалі. Школа видає кожній дитині зошити та хромбуки, де вже встановлена навчальна платформа школи, куди вчителі завантажують усі необхідні матеріали. Тут же діти отримують домашки й здають їх. Додому ніхто нічого не носить.

Повертаючись до проєкту. Вступну частину вчитель дає всьому класу. Далі він пояснює, що вони будуть робити далі й озвучує інструкції. Діти діляться на чотири групи, кожна з яких отримує своє завдання.

Наприклад, одна група малювала чарівника з місцевих легенд, фотографувала його й оживляла за допомогою спеціальної програми.
Друга група мала порівняти фотографії свого міста з 1970-х років із давньою картою. Діти наносили позначки відомих їм об’єктів та місць, записували аудіо, у якому аналізували побачене.
Інша група опрацьовувала інформацію про унікальні валлійські човни – кораклс. Їм потрібно було переглянути відео й вибрати п’ять цікавих фактів. Далі діти переглянули ще одне відео – як намалювати ці човни. А потім створювали презентацію – малювали кораклс та записували цікаві факти, які запам’ятали з відео.
А четверта група працювала з вчителем над історичними фактами та легендами краю.
Тобто діти постійно працюють із сучасними технологіями. Учитель заздалегідь створює потрібну інформаційну папку для класу на шкільній навчальній платформі (до неї має доступ кожна дитина), де він ділиться з дітьми всім необхідним для роботи матеріалом (відео, тексти тощо).

Усі завдання кожна група виконує по черзі, тобто складові проєкту постійно змінюються між чотирма групами.

Під час проєктної роботи ми з дітьми ходили на екскурсію в бібліотеку, де вони вивчали, як сортуються книги та як їх знаходити, дізналися, що в бібліотеці зберігаються старі газети від 1800-х років, які можна подивитися в цифровому варіанті. Дорогою назад учнів завели в благодійний магазин, де можна взяти для читання книгу безплатно. Діти обрали, що їм до смаку й щасливі пішли додому.

Наступного дня разом з учителем учні писали лист подяки бібліотеці та магазину.

Учитель підготував шаблон листа й разом з учнями його вдосконалював, змінював, щоби було менше офіційності, а більше дружніх емоцій. Діти так само об’єднувалися в команди й працювали парами. Тобто це не твір, але такий вид роботи, коли діти однаково вчаться писати та висловлювати свої думки.

Проєкт не було закінчено до Великодніх канікул, тож робота над ним продовжується.

ЯК РОЗМЕЖОВАНІ ОБОВ’ЯЗКИ ДІТЕЙ, БАТЬКІВ ТА ВЧИТЕЛІВ
До речі, на канікули йдуть не тільки учні, а і вчителі.

Зазвичай на початку та в кінці семестру в школах відбуваються INSET-дні, коли всі вчителі та асистенти проходять навчання, які організовує школа чи відповідні структури. Тобто для навчання вчителя є конкретні дні, на відміну від української системи, коли вчитель ходить на роботу (навіть під час канікул) і паралельно проходить якісь курси.

Навчальний рік складається із триместрів, кожен із яких триває 12 тижнів. Посеред семестру, десь через 5–6 тижнів, є тиждень канікул. Між семестрами – два тижні перерви.

Вчитель раз на тиждень має так званий методичний день, коли може займатися своїми справами. А до дітей приходить інший вчитель, який може цілий день вчити їх грі на музичних інструментах або вивчати якусь природничу тему.
Вчитель не зобов’язаний цілодобово бути на зв’язку, його приватні контактні дані не поширюються. Відповідає на листи, що приходять на робочу електронну пошту, лише в робочий час. Немає і спілкування батьків з учителем у чатах чи вайбер-групах.
Також тут немає класного керівництва в старшій школі. На сайті старшої школи прописані всі працівники й хто за який навчальний потік відповідає. Наприклад, один вчитель відповідає за сьомий рік, інший – за десятий. Якщо є питання, батьки можуть написати на електронну пошту відповідальному вчителю. На сайті чітко вказано, що задля збереження балансу робочого й особистого часу вчителів, просимо прийняти те, що ви можете не отримати відповідь після 17 години.
До речі, коли я проходила курс “Safeguarding Children”, в одній із його частин йшлося, що вчитель не має забувати про власну безпеку, передусім емоційну та професійну. А це передбачає, що будь-який профіль у соцмережах має бути закритий. Не можна додавати в друзі учнів і батьків, щоби нічим себе не скомпрометувати.
Батьки ж мають повідомляти школу, чому дитина пропускає уроки. Про це треба повідомити на окремий e-mail на сайті школи та вказати причину. Коли вчитель перевіряє присутніх, бачить в електронному документі пояснення батьків. Якщо дитина відсутня, а листа від батьків немає, їм приходить нагадування на пошту, щоб обов’язково надіслали пояснення.

Школи вимагають, щоб відвідуваність кожного учня була на рівні 98,5 %. Якщо немає причини, чому заняття пропускаються, то батьків штрафують. Один пропущений день – це 60 фунтів із кожного з батьків.

До дітей теж є свої вимоги, зокрема, усі мають ходити в шкільній формі. А ще учням не дозволяють носити в школу мобільні телефони. Учні старшої школи тримають їх вимкненими під час уроків у рюкзаках, а молодшої – не беруть до закладу освіти взагалі.

З ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ РАДІСНЕ НАВЧАННЯ
Якщо підсумувати мій поки що невеликий досвід, то наразі найбільше мене вразила проєктна робота в початковій школі. Це справді радісне навчання для дітей. В Україні ми намагаємося спростити шкільну програму, але вона однаково доволі інтенсивна, у ній немає місця для легкості.

Вчителі в Україні однаково обмежені двома годинами на тему, а далі мають переходити до другої, третьої… У місцевій школі я такої гонитви за вивченням матеріалу не бачу. Учні вивчають щось одне довго, можуть повертатися до цієї ж теми знову, тільки розглядати її з іншого ракурсу.

Також вчитель в Уельсі працює з певним роком, тобто бере щоразу треті класи, а якщо це вчитель-предметник, то, приміром, читає математику лише в 7 класах. Це плюс для вчителя, тому що є можливість знайти та підготувати завчасно всі необхідні для уроків матеріали, поглибити свої знання і вигадати щось цікаве для дітей. У нас же часто вчитель дізнається, з якими класами буде працювати, за тиждень до 1 вересня.

Ще одна відмінність – наша система освіти орієнтується на сильних учнів. Через це решта, а це велика кількість дітей, почувається недостатньо розумними й гіршими. Вони починають відставати на якомусь етапі й далі залишаються позаду. Місцева ж освіта орієнтується на середину, у такий спосіб виховуючи більш впевнених у собі людей.

Якщо ми вчимо цифри, факти, купу інформації, просто заучуючи її, то тут розвивають мислення, вміння думати, зосереджуються на особистісному розвитку. І це має помітний результат.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: bbc.com

Фото в тексті: Людмила Казмірук