УКРАЇНА LIVE

Сержант, командир відділення другої роти 80-ї десантно-штурмової бригади, староста Буглова, що на Лановеччині (Тернопільська область), свободівець Дмитро Харчук (псевдо Грім) нині одужує після поранення, яке отримав у бою з ворогом 26 грудня минулого року.

Захисник і на лікарняному ліжку не втрачає оптимізму та продовжує боротися з ворогом. Наразі – як волонтер. Збирає кошти, купує усе необхідне і пересилає побратимам.

Радіє, що вже потрохи ходить з палицею, бо з грудня по березень не вставав. Ми зв’язалися з Дмитром, аби розпитати про його шлях на війні та думки про неї.

«Відчував, що велика війна неминуча, тож намагався не гаяти час»

Ця війна для Дмитра Харчука – не перша. У 2014 -2015 роках виконував бойові завдання в зоні АТО у складі 80 ДШБ на посаді командира відділення, оператора ПТКР.

Потім був відносно мирний і насичений цікавими справами період.

Люди обрали Дмитра старостою Буглова, викладав «Захист України» у одному з Тернопільських навчальних закладів.

Чоловік провадив активну громадську діяльність: він заступник голови ГО «Воїни АТО Лановеччини», співзасновник та заступник голови ГС«Рух ветеранів Тернопілля».

Співзасновник та постійний представник Тернопільської області у Всеукраїнській Спілці «Рух ветеранів України» – ця організація стала відомою завдяки ідеї та організації Маршу захисників України у 2019 та 2020 роках.

Волонтерив, допомагав ветеранам та незахищеним категоріям населення громади – юридично, морально, матеріально і просто виконанням певних робіт.

Планів на далеке майбутнє, зізнається, не будував.

«Я відчував, що війна неминуча, тому намагався не гаяти час. Проводив та брав участь у різноманітних військових та спортивних вишколах, одне слово готувалися з побратимами до неминучого…»

Перервав між боями через ZOOM захистив «магістерку»

«Вранці 24 лютого 2022 року, – розповідає Дмитро, – заїхав до мами, забрав давно наготовлений рюкзак, тоді поїхав у військкомат. Ще встиг на сесію міської ради. З рідними прощався недовго – не люблю прощальних плачів, і рушив спочатку на Тернопіль, а потім і на Львів, до рідної 80 ДШБ. В ніч на 26 лютого ми з майбутнім кумом Тарасом Пастухом вже були на кордоні Миколаївської області”.

Дмитро з побратимами виконували бойові завдання біля Вознесенська, де наші війська розбили групу російських військ, які намагались пробитись до Южноукраїнської АЕС та захопити її.

А також в Баштанці, Березнуватому, Висунську (біля окупованої тоді Снігурівки).

Потім було Апостолове Дніпровської області – там не допустили наступу орків з Херсонщини та не дали їм захопити Зеленодольстку ТЕС.
В кінці квітня вже були на Донеччині: Слов’янськ, бої за Олександрівку, Брехівка, Бахмут, бої та розгром понтонних переправ орків в Білогорівці 8-9 травня.

Потім тримали позиції в Покровському, повертали Білогорівку, де стояли до 20 червня,

“До речі, 17 червня минулого року, через програму ZOOM, я захистив свою Магістерську роботу з Державного управління в НАДУ при Президентові України. Здобув другу вищу освіту в сфері державного управлінця.Потім були бої за Підлісне, Лисичанськ. З Лисичанська виходили вночі 1 липня, під обстрілами з трьох сторін. Далі – госпіталь, відпустка і знов Луганська область с. Макіївка, ліси Кремінної, де під час штурму позицій російських десантників нам прилетіли дві ворожі 120-х міни”, – пригадує захисник.

«Залетіло в плече і вирвало стегно»

«Це сталося 26 грудня. Нас тоді було семеро трьохсотих. Мені залетіло в плече і вирвало стегно. Пощастило, що швидко евакуювали, спочатку в Лиман, потім в Краматорськ. Оперували в Добропіллі. Далі госпіталь у Дніпрі, Львів, Тернопіль. В січні цього року переніс 13 операцій під загальним наркозом, 70 днів не вставав з ліжка, вчився ходити заново. Нещодавно витягли осколки з грудної клітки, стегна і паху. Зараз чекаю результатів МРТ і операції на плечі.Рука наразі майже не працює, переміщаюся за допомогою палиці. Продовжую лікуватися», – каже Дмитро.

Реабілітація для свободівця – ще попереду. Вірить, що вона допоможе, бо вже на власні очі бачив, як за короткі проміжки часу на ноги ставали побратими, яким пророкували візок до кінця життя.

Війна все ще не відпускає…

Дмитро каже, що і в тилу він думками – з побратимами на передовій.

«Попри титанічну роботу волонтерів, меценатів та небайдужих, багато хто й досі ще не усвідомлює, що триває війна. А вона триває. І хлопці на передовій – вже понад рік. Вони втомилися. Їх потрібно замінити. І ми сподівалися, що за цей час мобілізували-навчили-підготували не просто заміну, а покращений варіант нас, який відповідає усім НАТОвським стандартам, – відзначає захисник. – А виявилося, що багато хто цей рік використав для того, щоб усе з ким треба «порішати», зробити собі групу інвалідності, вигадати щось, аби тільки не йти на «нуль». Чому про це важливо говорити саме тепер? Та тому, що це – причина майбутніх конфліктів у масштабі всієї України. Рано чи пізно, але війна завершиться, хлопці повернуться додому і спитають кожного за все».

Про тактику ворога і Перемогу

«На мою думку, наразі обидві сторони обрали тактику взаємного «перемелювання» та очікування. Припускаю, росія готується до масштабної операції, мобілізує та концентрує сили для подальшої ескалації. Думаю, що основні сили росіяни все ж кинуть на Донбас. Донеччина та Луганщина для московії – у пріоритеті. Вона й від Харківщини відмовлятися не хоче. Тож нам потрібно не лише вистояти на цих напрямках, а й намагатися вийти до Азовського моря та вигнати орків із Криму”, – переконаний військовий.