“Мамо, я живий”: історія звільненого з полону бійця

Боєць Тарас Копачівський – один зі 130 захисників України, яких 7 березня, повернули під час обміну полоненими. В полон потрапив у травні після виходу з “Азовсталі”. Востаннє зв’язок із ним був у червні, тоді телефонував батькам з Оленівки.

Про це Суспільному розповіла мати бійця Дарія Копачівська.

За її словами, зараз вона та її чоловік майже щогодини розмовляють з сином по телефону.

“Мамо, я живий. Мамо я живий”, – це його перші слова, коли він до мене зателефонував”.

Дарія Копачівська. Суспільне Тернопіль

Тарас Копачівський потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”. Потім росіяни утримували його в Оленівці, звідти й востаннє вийшов на зв’язок з рідними – 9 червня минулого року. Про це розповів батько бійця Володимир Копачівський. Через кілька днів принесли звістку із військкомату – безвісти зниклий.

“Були припущення, що він у Новоазовську в колонії, то в Горлівці, то на Крим вивезли. Аж потім чоловік на прізвище Підвисоцький, він сидів у Свердловську Луганської області в 38 СІЗО, коли вийшов, обдзвонив хлопців. Показував їм фотографії і так розшукав та дізнався, що Тарас у Свердловську в 38 колонії”.

Володимир Копачівський. Суспільне Тернопіль

Тарас – житель села Красівка, що у Великогаївській громаді. Він пішов до війська під час призову в 2020 році. За пів року до завершення строкової служби підписав контракт зі Збройними силами. Коли почалася повномасштабна війна, боєць був у Маріуполі. Через місяць отримав поранення під час обстрілу. Хлопець три дні був у комі. Потім перебував на “Азовсталі”.

“Дев’ять місяців у невідомості. Дуже важко було чекати, але була надія, віра. Я вірила і знала, мама відчуває. Ніколи з тим не мирилася, коли мені казали, що він пропав. Навіть коли принесли звістку, я казала: “Такого не може бути, бо я знаю, що моя дитина жива. Шукали, зверталися у всі інстанції, їздили в Координаційний центр, писали звернення, чекали на рішення тих звернень, до поліції зверталася і здавала ДНК, в СБУ подавали. Куди тільки можна було, ми не опускали рук”.

Володимир Копачівський каже, постійно молився за сина.

“Бог допоможе, він поверне нам його. І таки ми дочекалися. Радість така, що неможливо словами передати. За такого сина я дякую Богу, що я маю чим гордитися”.

Батьки розмовляють із сином по телефону. Суспільне Тернопіль

За словами батьків, поки чекали на сина з полону, їх підтримували рідні та друзі. Одна з них – перша вчителька Тараса Надія Олійник.

Батьки сповістили вчильку про звільнення Тараса з полону. Суспільне Тернопіль

Жінка досі зберігає фото своїх учнів. На них є і Тарас.

“Дуже був спокійний. Перше, ніж щось сказати, завжди обдумував. Такий був відповідальний до всього”.

Надія Олійник. Суспільне Тернопіль

У селі Красівка на будинках, де є захисники України, – синьо-жовті стяги. Такий і в Копачівських.

“Як тільки почалася війна, наш парох із села отець Андрій каже, щоб люди знали, що ваш син захищає Україну – повісьте прапор. І ми так зробили. Трохи вітер вже потріпав його, але той прапор таки свого захисника дочекався”, – розповів батько бійця.

Прапор на будинку Копачівських. Суспільне Тернопіль

Браму Копачівських до Дня Державного прапора України прикрасили невеличким прапорцем. Суспільне Тернопіль