УКРАЇНА LIVE

МОН планує реформувати шкільну історичну освіту
Міністерством освіти і науки представлені концептуальні засади реформування історичної освіти в системі загальної середньої освіти.

Проєкт документа оприлюднений для громадського обговорення.

Концептуальні засади реформування історичної освіти в системі середньої освіти розроблені робочою групою, до якої включено науковців, вчителів, викладачів, представників вишів та інших інституцій.

Автори реформування історичної освіти наголошують, що сьогодні в Україні настав час впроваджувати зміни, які визначатимуть майбутнє країни протягом наступних десятиліть.

Реформи української історичної освіти, що є базовим складником національної безпеки держави, відіграють ключову роль у формуванні світогляду, безперечно мають першорядне значення.

Оцінюючи сучасний стан шкільної історії автори наголошують про невідповідність між навчальним часом, обсягом навчального матеріалу та очікуваними результатами навчально-пізнавальної діяльності.

Цей дисбаланс зумовлений насамперед практикою представлення національної та зарубіжної історії як окремих хронологічно вибудуваних деталізованих оповідей.

Наразі змістові теми навчальних програм спрямовані на вивчення учнями надмірного за обсягом фактографічного матеріалу. Перевантаженість новими фактами, поняттями та готовими узагальненнями обтяжує, а то й унеможливлює їх засвоєння впродовж часу, визначеного в типових освітніх програмах.

Як зазначають автори концептуальних засад реформування історичної освіти, вивчення історії недостатньо зорієнтоване на формування та розвиток наскрізних умінь, предметних умінь і навичок, зокрема всебічне осмислення історичного змісту.

Для забезпечення відповідності між навчальним часом, обсягом навчального матеріалу та очікуваними результатами пропонується добирати зміст історичного матеріалу на основі принципу вікової відповідності, відмовитися від представлення історії як безальтернативного лінійного (хронологічного) процесу в розрізі двох окремих предметів: всесвітньої історії та історії України, перейти до єдиного загальноосвітнього україноцентричного курсу «Історія: Україна і світ», а також забезпечити дотримання змістової цілісності та завершеності єдиного курсу історії на кожному рівні повної загальної середньої освіти.

Окрім того, на думку авторів реформи, однією з виразних вад сучасних навчальних текстів є спроба поєднати анахронічну схему історичного процесу з низкою новацій – результатів значного історіографічного поступу та актуальних суспільних потреб.

Механічне додавання нового за умови домінування старих пояснювальних схем створює труднощі з адекватним логічним представленням минулого.

«На сьогодні принципового значення набирає питання: «Ким ми є?» (через розуміння того, як українці формувалися в націю). Тому в центрі має бути розмова про ідентичності українців у різні періоди історії та про те, як множинність/мінливість уявлень про себе в минулому перетворювалася на «ми – народ поза кордонами імперій» у час творення модерних націй», – зазначають автори концептуальних засад реформування історичної освіти.

Водночас розмова про минуле має орієнтуватися на формування в учнівства певних норм співжиття – поваги до іншого, прийняття чужої позиції та вміння вести діалог.

У такій розповіді має знайтися місце для всіх народів, які проживали на території нинішньої України. Такий підхід має прибрати клаптиковість у чинних модельних навчальних програмах, підручниках, посібниках, де історія різних народів нинішньої України відображується окремо.

Заміна осі старої схеми української історії, навколо якої вибудовувалося минуле, вимагає введення в оповідь кількох контекстів. Це передусім матеріал, пов’язаний з державами, куди входили українські землі.

«Важливо, аби учнівство відчувало цілковиту органічність українських історичних процесів у зіставленні й порівнянні з європейськими і всесвітніми. Ця органічність має спиратися на тезу, що майже всі державні утворення, які існували на українських землях, створювались і керувались за безпосередньої участі руських/українських еліт», – йдеться у документі.

Окрім того, включеність української історії в європейську і світову є конче необхідною також з огляду на неможливість пояснити низку явищ у відриві від загальних процесів.

Водночас, наголошуючи на включеності України передусім до європейського простору, слід зважати на органічну присутність у ній як західних, так і східних рис і впливів. Нову роль варто визначити й для історії дипломатії, зокрема феномену «культурної дипломатії», оприявненому в міграціях інтелектуалів і митців.

Автори концепції пропонують організувати вивчення історії за такими концентрами:

адаптаційно-ігровий (інформаційно-ознайомлювальний) – 1–2 класи (реалізується на основі принципу внутрішньопредметної та міжпредметної інтеграції змісту), який пропонує найзагальніші відомості про людину, сім’ю, родину, громаду, рідний край, Україну як державу;
початковий (інформаційно-фрагментарний) – 3–4 класи (реалізується на основі принципу внутрішньопредметної та міжпредметної інтеграції змісту), який у белетризованому вигляді пропонує найяскравіші сюжети історії України, про Україну в Європі і у світі;
пропедевтичний (фрагментарно-сюжетний) – 5–6 класи (по 2 год. на тиждень для кожного класу), який спирається на історичні відомості, здобуті в початкових класах, готує до вивчення систематичного курсу історії та представляє окремі значущі сюжети історії України і світу від найдавніших часів до сьогодення;
базовий (інформаційно-подієвий) – 7–9 класи (по 3 год. на тиждень для кожного класу), який систематично представляє основні події історії України і світу від найдавніших часів до сьогодення відповідно до історично-культурних періодів;
профільний (проблемно-тематичний) – 10–11 і 12 класи (3 год. на тиждень для профільно-адаптаційного 10 класу; по 3 год. на тиждень для 11–12 класів неісторичних профілів; по 6 год. на тиждень для 11–12 класів історичного профілю), який представляє історію України і світу через основні явища і процеси від найдавніших часів до сьогодення і реалізується через взаємодію єдиного загальноосвітнього україноцентричного та спеціальних (відповідно до профілю) курсів.