Наскільки детально треба говорити про свої гріхи на сповіді?

Питання: Кожного разу, коли я йду на сповідь, то сумніваюся, чи правильно каюсь у своїх гріхах. Не могли б ви дати точну схему, що і як говорити, як називати свої гріхи, наскільки заглиблюватися в подробиці?

Відповідь: Існує дуже багато схем іспиту совісті, який ми робимо, готуючись до сповіді. Нагадаємо, що сповідання тяжких (смертних) гріхів є обов’язковим, сповідання ж повсякденних (буденних) гріхів факультативно, але бажано. Немає якоїсь єдиної схеми.

У сповіді необхідно перераховувати всі смертні гріхи, які ми пам’ятаємо, їхню кількість (хоча б приблизно) і вид.

Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість гріха. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на людину. І якщо ця людина — мати або, скажімо, священнослужитель, то про це теж треба сказати, оскільки гніваючись ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, ми грішимо проти його недоторканності, але у випадку матері ми грішимо ще й проти заповіді про шанування батьків, а у разі священика — здійснюємо і святотатство.

Знову ж, якщо ми обмовили ближнього, нашкодивши його репутації, то недостатньо сказати «осуджував», — треба назвати гріх, оскільки свідомий наклеп — це смертний гріх.

З приводу розрізнення між смертними і повсякденними гріхами можна звернутися до наших попередніх питань, в яких ми багато разів порушували цю тему.

Нагадаємо, що на сповіді обов’язково каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як: участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та цілителів; богохульство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смертних гріхів; замовчування смертних гріхів на Сповіді; вчинення аборту або порада зробити аборт; вживання наркотиків, пияцтво; гріхи проти цнотливості — наодинці з собою або з іншими людьми (перелік цих гріхів можна знайти в Катехизмі Католицької Церкви); навмисний перегляд аморальних видовищ і журналів; наклеп на ближнього.

Сповідування повсякденних гріхів не є обов’язковим, але бажаним. При іспиті совісті треба відповісти собі на такі запитання:

Чи не ухиляюся я від молитви?
Чи приділяю увагу своєму духовному життю, чи прагну до святості?
Чи виконую обіцянки, дані Богові?
Чи був я причиною страждань для моїх батьків, дружини, дітей?
Чи ставлюся з повагою до батьків, до старших, чи виконую свої обов’язки в навчанні та на роботі?
Чи ставлюся з любов’ю до своїх близьких?
Чи прощаю образи, уникаючи помсти?
Чи борюся з нечистими помислами і фантазіями?
Чи поміркована моя мова?
Чи шанобливо ставлюся до чужого майна?
Чи не прагну до нечесного прибутку?
Чи засуджую інших, чи сію розбіжності та сварки?
Чи обманюю?
Чи належу до людей з підозрілістю і упередженням?
Чи був я скромним і цнотливим у своїй поведінці?
Чи не дивився на інших людей з хіттю?
Чи заздрю чужим благам?
Чи не ставився до інших з почуттям переваги і гординею?
Нагадаємо також порядок здійснення Таїнства сповіді.

Спочатку треба сказати священикові, скільки часу минуло від останньої сповіді.

Потім перерахувати всі смертні гріхи, а далі — інші, всі, що пам’ятаємо.

Наприкінці каянник, як правило, вимовляє акт каяття.

У будь-якому випадку, якщо ми не знаємо, як підходити до сповіді, достатньо попросити священика про допомогу, і він задасть нам необхідні запитання і підкаже порядок вчинення цього Таїнства.