УКРАЇНА LIVE

Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Готуємося до 90-річчя..?

Нещодавно з одного інтернет-видання звернулися із запитанням: «Чим, на Вашу думку, керувався Уряд, приймаючи рішення про початок нового навчального року 1 вересня?». Зрозуміло, що я не можу знати мотиви, якими керувалися урядовці, приймаючи таке рішення, однак, як мені здається, було б більш правильно, доручити вирішувати це питання на місцях, зважаючи на безпекову ситуацію, перспективи проходження опалювального сезону, кадрове забезпечення та іще ряд чинників. А іще, на мою думку, в основу такого рішення були покладені певні традиційні наративи, які тягнуться із совка. Тягнуться вже 90 років…

Коротко розтлумачу про що йдеться.

До ХХ століття в шкільній освіті, включаючи заклади, що функціонували на землях сучасної Наддніпрянської України, єдиного дня початку нового навчального року не було. Тодішні нормативні документи встановлювали, що для кожного типу закладів освіти був свій день початку навчального року, який, насамперед, залежав від соціально-економічної ситуації, в якій ці заклади функціонували.

Так, церковнопарафіяльні (початкові) школи для найбідніщих і найчисленніших верств населення навчальний рік розпочинали після завершення сільськогосподарського року, а заклади вищого рівня (повітові училища та гімназії) – у перший день Успенського посту на початку серпня. Адже учнями училищ ігімназій, в основаному були діти містечкових жителів, для яких заняття сільськогосподарським промислом не було основним видом їхньої трудової діяльності.

Такі традиції щодо початку нового навчального року зберігалися й у перші десятиліття ХХ століття, аж допоки більшовицька влада не вирішила підпорядкувати цю подію революційному святу. Ним стало відзначення 1 вересня Міжнародного юнацького дня, організацією якого переймався тогочасний Комуністичний інтернаціонал молоді, котрий дещо пізніше став комсомолом. А у 1932 р. тогочасний Уряд УРСР прийняв рішення поєднати це «свято» з днем початку нового навчального року. Так 1 вересня 1933 р. всі діти в школах радянської України сіли за парти. Справедливості ради зазначимо, що всі інші республіки колишнього срср перейняли українську ініціативу лише у 1935 році…

Між іншим, історичні документи свідчать, що початок навчального року відзначався дуже помпезно, включаючи навіть вуличні демонстрації учнів і педагогів з обов’язковим прославлянням вождів. Зрозуміло, що радянсько-німецька війна внесла свої корективи, як у початок наавчального року, так і в манеру його відзначення, але після її завершення все це було відновлено.

Помпезні демонстрації з нагоди початку нового навчального року зникли під час т. з. «хрущовської відлиги». Замість них з’явилися шкільні лінійки, організовані в мілітарному стилі. Обов’язковими атрибутами таких лінійок ставали винесення прапорів, «почесні варти», калатання дзвониками, розчулені віршовані рядки про «щасливе дитинство і подяку партії», виступи ветеранів і «почесних гостей». Пізніше з’явилися «ленінські уроки» та «уроки миру», з яких обов’язково розпочинався новий навчальний рік… У 1984 р. 1 вересня стало «всенародним святом» – Днем знань.

Після проголошення української Незалежності 1 вересня як день початку нового навчально року збереглося. Зникли комуністичні символи та відповідне ідеологічне наповнення, але урочисті лінійки, «почесні» гості з їхніми промовами, віршики, калатання дзвониками, награна вдячність запрошеним і багато чого іншого залишилося. Щоправда, поруч із колишніми комуністами-атеїстами на лінійках почали масово з’являтися священники; вчительки, втративши педагогічну цноту, стали на лінійках показово, хоч і не завжди гарно, вальсувати… І, очевидно, щоб продовжити совкові традиції, у 1993 р. Указом Президента України 1 вересня знову було проголошено Днем знань. Як у росії, білорусі та ще в кількох колишніх наших «братьєв» по срср.

Тож у 2023 році за рішенням українського Уряду ми будемо 90 раз розпочинати навчальний рік саме 1 вересня. Добре, що хоч не разом із колишніми «братьями». Але було б набагато краще, якби і в цьому питанні ми позбавилися затхлих історичних традицій і, нарешті, пішли своїм шляхом.

А він абсолютно очевидний – рішення про те, коли починати і завершувати навчальний рік мають приймати громади… Або колективи закладів освіти.

Допис Ігоря Лікарчука зібрав понад тисячу вподобайок і сотні поширень.

Водночас чимало коментаторів висловили свої думки з цього приводу: