Вона втомилася від щоденних суєт, чоловікової зради і від байдужості сина. Тому, коли лікар якось винувато озвучив діагноз, не зойкнула, не заплакала. Лише серце спершу завмерло, а потім так загупало, що, здавалося, його почула вся земля.
«Онкологію лікують, – продовжував. – І ваш випадок…». Вона встала зі стільця й повільно рушила до дверей. «Не втішайте мене… будь ласка…»
Світ змінився за коротку мить. Минуло якихось дві години, коли була на прийомі у лікаря, а все довкола набуло інших барв, звуків, змісту… До нинішнього дня вона квапила час – аби швидше до вечора. А тепер хотілося, аби день тривав безкінечно.
Зупинилася біля величезної вітрини. Яка гарна сукня на манекені! Улюбленого небесно-голубого кольору. А фасон! Вона давно не купувала обновок. І не відвідувала перукарні. Й не знає, як відчиняються двері до салону краси. І…
Колись хлопці скручували в’язи, коли Люба йшла мимо, чубилися за неї. «Не дівчина – картинка», – казали про її вроду. І пророкували щасливу долю.
Вона вибрала нареченого з міста, з яким разом училася в інституті. Орест не був красенем, але вмів зачаровувати дівчат. Його стосунки з черговою «коханою» тривали не більше місяця-другого. До Люби – першої красуні на їхньому курсі – клинці підбивати не поспішав. Боявся отримати відмову. Проте якось під час студентської вечірки побився з товаришем об заклад, що спокусить вродливицю. Вона й сама не знає, чому повелася на його залицяння. Отримавши «приз», Орест здаватися не мав наміру. Перед закінченням інституту повів Любу під вінець.
Його батьки віддали молодятам двокімнатну квартиру, що дісталася у спадок. Орест час від часу нагадував дружині, хто господар в оселі. Коли ж Люба просила що-небудь допомогти, злостився: «Мало, що житло задарма отримала, ще й наймита хочеш?»
Чоловік уперше зрадив, коли народився син. Йому набридли дитячі плачі, простуди, запах ліків, каші та молока. Дратували колискові, які тихенько співала Люба.
Він не приховував своїх зустрічей з іншими жінками. Ба, навіть хизувався. Й немов насолоджувався болем і терпінням дружини. А Люба не могла його залишити. Повертатися додому? Там троє молодших братів. Хата невелика. І що люди скажуть?
Вона заховала свою вроду за жалями й смутками. Збирала розкішне волосся у звичайний хвіст. Гарну поставу нівечила безформним одягом.
…Якось Орест узяв її улюблене чорно-біле фото і сказав дванадцятирічному синові:
– Бачиш, якою гарною була наша мама. А тепер… Не одружуйся, малий, на красунях, щоб не розчаровуватися.
Син кинув на Любу погляд з ледве помітним відтінком зневаги.
– Навіщо ти це робиш? – запитала в чоловіка.
– Даю синові уроки естетичного виховання, – зіронізував.
…Люба, наче вкопана, стояла перед вітриною. Дивилася то на сукню, то на своє відображення. Їй лише тридцять вісім, а виглядає на всі сорок з великим гаком. Переступила поріг крамниці.
– Я хотіла б приміряти сукню, що на манекені.
Молода продавщиця зморщила носика, окинувши Любу нецікавим поглядом.
Вона одягнула сукню. Розпустила волосся. Із дзеркала дивилася не та жінка, що переступила поріг крамниці, а інша, – загадкова, з припорошеною смутком і розгубленістю вродою. Молода продавщиця округлила від здивування очі. А Люба посміхалася дівчині.
Із модної крамниці винесла сукню й бажання знову стати достойною своєї вроди. Додому не поспішала. Чоловік на роботі. Потім, мабуть, подасться до чергової «голубки». Син у школі. А після уроків сидітиме біля комп’ютера разом із товаришем. Подумала: чи не заскочити ще у взуттєвий магазин? І в перукарню. І купити щось із косметики…
Удома одягнула обновку, стала на підбори. Злегка підфарбувала очі, губи. Кіт Гаррі з цікавістю зирив на свою господиню. Навіть забув, що миска давно порожня…
Орест не міг втямити, що сподвигло дружину на такі раптові зміни.
– З якого дива ти почала тратити гроші? – допитувався. – Син – випускник через два роки. На навчання треба збирати. До кого чепуришся?
– Я почала жити, – відповіла і вперше пришпелила Ореста суворим поглядом до підлоги.
Любине перевтілення не залишило байдужими й сусідок-пліткарок.
– Доскакався Орко. Набридли Любі його походеньки. Така гарна жінка, а життя з вар’ятом капарає. Певно, знайшла собі когось. Давно пора. І малий матір за покоївку має. Що батько, що син…
Люба вирішила мовчати про свою недугу, доки стачить сили. Вона взяла хворобу чи то у подруги, чи в спільниці. А та штовхала її в обійми життя, на якусь мить забувши про свою безкомпромісність.
Чоловік навіснів, думаючи, що в дружини завівся залицяльник. Її перевтілення збило з пантелику й колег-економістів на роботі. А шеф півнатяками почав запрошувати на каву. Лише синові нове материне амплуа було байдуже.
– О, наша мама джинси собі купила. Ну-ну, і хто ж цей щасливчик, що оцінюватиме обновку? – не вгавав Орест. – Я вже забув, які на смак вареники. А вона все чепуриться. Певно, сину, будеш мати іншого тата.
– А я забула, яке на смак життя!
Її філософії не зрозуміли.
Люба перестала носити годинника – їй здавалося, що стрілки підганяють час. Інколи усамітнювалася в парку, аби побути наодинці зі світом. То йшла на людні вулиці, де багато гамору й сміху. Дарувала сама собі букетики квітів. У її гардеробі з’являлися нові речі. У тілі – біль і втома. А в душі – страшне німе ридання…
…Лікар не впізнавав своєї пацієнтки. Здивовано дивився на вродливу жінку, якій залишилося жити… А вона усміхалася до нього, як недавно до молодої продавщиці у модному магазині.
– Дуже добре, що виконували всі мої рекомендації. І маємо результат. Бо деякі хворі…
– Я просто жила, – перебила лікаря Люба. – Просто жила… була жінкою… Шкода, що мало. Шкода, що пізно…
…Їй приснилося дитинство: тепле серпневе надвечір’я, стирта соломи, на ній – багато журавлів. Якась невидима сила підняла маленьку Любу від землі й вона разом з птахами вирушила в дорогу, у вирій. Їй легко і зовсім не лячно. Тільки чомусь, спотикаючись об стерню, біжить полем матір, щось гукає і плаче…
Нововведення обіцяють принести значні зміни, які позитивно позначаться на кожній родині та допоможуть виховувати нове…
Недотримання цієї вимоги може призвести до неприємних наслідків, включаючи повернення незаконно виплачених коштів Для багатьох…
Ситуація починає набувати дедалі більших масштабів, і зниження мобілізаційного віку стане точкою неповернення На початку…
Олег Тимошенко, керівник Черкаського ТЦК, зізнався, що іноді переглядає пабліки, де повідомляють про місця видачі…
Поліція Рахівщини затримала 46-річного закарпатця, який п’яним вбив знайомого ножем у чужому будинку. Про це…
Українські вчителі, які викладають у 5–9 класах, почали ставити оцінки школярам за новою системою. Основна…