На початку грудня 2023 року було оприлюднено результати міжнародного дослідження якості освіти — PISA-2022. Воно відбувається раз на три роки й охоплює понад 80 країн світу. Україна взяла участь у дослідженні вдруге. Цього разу його провели не через три, а через чотири роки через пандемію COVID-19. Попри труднощі, спричинені війною, його вдалося організувати у 18 з 27 регіонів нашої країни. Результати виявилися очікувано нижчими за результати минулого циклу.
Інтерв’ю із засновником міжнародного оцінювання школярів PISA Андреасом Шляйхером.
На початку грудня 2023 року було оприлюднено результати міжнародного дослідження якості освіти — PISA-2022. Воно відбувається раз на три роки й охоплює понад 80 країн світу. Україна взяла участь у дослідженні вдруге. Цього разу його провели не через три, а через чотири роки через пандемію COVID-19. Попри труднощі, спричинені війною, його вдалося організувати у 18 з 27 регіонів нашої країни. Результати виявилися очікувано нижчими за результати минулого циклу.
Засновник міжнародного оцінювання школярів PISA Андреас Шляйхер в інтерв’ю ведучій ТСН Марічці Падалко розповів, що найважче дається українським учням, а чим вони здивували, як треба змінювати освітнє середовище та чому утворилася прірва між дітьми, які навчаються у великих містах і в маленьких селах.
Далі — пряма мова.
Як би ви відреагували на результати дослідження PISA, як були би батьком українського школяра?
Мене найбільше вражає той факт, що українській освіті вдалося втриматися на плаву — у багатьох європейських країнах ми побачили падіння рівня освіти через пандемію. А Україна пережила і пандемію, і зараз переживає війну — і зберігає результат. Це дійсно вражає. Але це один бік монети. Інший бік — ми бачимо, як багато ще можна покращити. Учні добре вміють відтворювати завчений матеріал. Але їм важко вдається застосовувати ці знання на практиці, використовувати в нових видозмінених ситуаціях. Це те, що є важливим сьогодні. І це треба покращити.
Коли ви говорите про ці важливі навички і про те, що їх треба покращити — з чого слід починати?
По-перше, треба змінювати освітнє середовище, де учні є просто пасивними споживачами інформації. Їм слід ставати активними споживачами. Не просто дізнаватися про результат наукового експерименту, а робити його власноруч, експериментувати. “Активне” навчання дуже важливе, але для цього потрібно створювати відповідне освітнє середовище з-поміж вчителів і учнів. І я вже бачив приклади цього в Україні. Це вже відбувається, тому я доволі оптимістичний щодо ваших перспектив.
Я думаю, що багато хто в Україні приголомшений результатами читацької компетенції учнів — і для багатьох це відкриття. Адже, ми в Україні — і батьки, і вчителі — вважали, що наші діти гарно вміють читати. Втім, цього за результатами вашого дослідження виявилося недостатньо. Як ви оцінювали читацьку компетентність?
У нас схожі результати в багатьох країнах. І, напевно, діджиталізація з одного боку, це позитивна річ, але з іншого боку, вона зробила читання більш поверхневим. В 20-му столітті під грамотністю розуміли здобуття знань — у вас є підручник, ви його читаєте і вчите. Сьогодні все інакше. У вас є гугл, ви все можете знайти в Мережі, багато всього — і треба вміти розуміти речі, особливо ті, які мають кілька значень, треба вміти відокремлювати факти від суджень — і цьому часто в школі не навчають. У школі вас змушують просто вірити в те, що написано в підручниках. Це не дає можливості учням ставити під сумнів те, що написано. У цьому і полягає читацька компетентність — чи можеш ти використовувати знання, а не тільки їх здобувати. У багатьох українських учнів з цим проблеми. І не тільки в українських.
Можливо, це частина нашого тоталітарного спадку, адже колись жили в тоталітарній країні?
Я, до речі, в цьому не впевнений. Ми спостерігаємо це в багатьох країнах. Наприклад, коли я навчався в школі, читання було дуже простим завданням. Якщо ти не знаєш правильну відповідь, ти можеш її знайти в підручнику. І ми вірили, що ця відповідь правильна. Так всіх вчили. Це доведеться змінювати. Коли ти шукаєш інформацію в Гугл, або в JPT чаті, тобі ніхто не каже, що є правильним, а що ні. І це вже залежить від твоєї компетенції — докопатися до істини. Те саме я спостерігаю в природничих дисциплінах. Ми викладаємо точні науки, як релігію. Ми вас апріорі змушуємо вірити в наукові теорії, даємо вам багато вправ потренуватися, і в кінці тестуємо вас, чи ви пам’ятаєте правильні відповіді. І це не має нічого спільного з науковими знаннями. Наука саме про те, щоб будь-які знання піддавати сумніву, а не просто їх відтворювати.
А ви думаєте, що вчителі готові працювати в реальності, де не буде правильних і неправильних відповідей? Що учням в першу чергу слід думати і мати власну думку. Вчителі до цього готові?
Багато з них готові. І в Україні я, до речі, бачив багато таких. Це також залежить від культурних особливостей. Що ми перевіряємо: чи знає учень правильні відповіді, або чи вміє він ставити правильні запитання? Змінити цей підхід дуже важливо, але водночас складно. Я з великою повагою ставлюся до роботи вчителів в Україні. Вони викладають учням величезний обсяг матеріалу. Але наше майбутнє полягає в тому, щоб вивчати менший обсяг матеріалу, але значно глибше. Питання не в тому, чи пам’ятаєш ти формули чи теореми, а в тому, чи можеш ти мислити як математик. Не в тому, що ти вивчиш всі історичні дати і події, а в тому, чи ти можеш мислити як історик — розуміти, як сформувалася нація, суспільство, як воно змінювалося і чому, який сьогоднішній контекст. Але вчителям доводиться доносити учням такий обсяг матеріалу, що в них просто навіть можливості немає зануритися в такі глибини.
У результатах дослідження — прірва між дітьми, які навчаються у великих містах і в маленьких селах. Це загальна тенденція чи суто українська особливість?
У багатьох країнах схожі тенденції, але в Україні це особливо помітно. І це один з найбільший викликів для вашої країни. Два фактори відбилися на результатах дослідження: місце проживання учня і його соціальне походження. Тому найважливішим завданням для України, я вважаю, знайти спосіб заохотити найталановитіших вчителів викладати у найвіддаленіших школах. Розумієте, в минулому наше суспільство було дуже поблажливим до людей з невеликим набором навичок. Для них було багато можливостей. У майбутньому це буде все складніше і складніше. І ця освітня поляризація потім перетвориться на економічну поляризацію, а ще, може, і на політичну. Ми вже спостерігаємо це в багатьох країнах світу.
Із вашої відповіді виглядає так, що найважливіше для освіти в маленькому селі привезти туди гарного вчителя. Чи є ще інші фактори?
Ні, я вважаю, що починати треба з вчителя. Інфраструктура, умови — це все другорядне. Найголовніше, це вчитель, для якого його предмет — це його пристрасть, а також вчитель, який може побудувати стосунки з учнями. Якщо ти мешкаєш в селі, дуже складно уявити майбутню цінність гарної освіти. Якщо ти не бачиш перед собою заможного роботодавця, який зможе найняти тебе на роботу. Якщо ти гарно вчитимешся і матимеш відповідні компетенції, то саме вчитель має тобі допомогти уявити свою професійну мрію, визначити твої сильні сторони, розгледіти, до чого ти маєш схильність. Допомогти тобі зрозуміти, як ти можеш стати в чомусь справді дуже вправним, як це може допомогти суспільству.
За три роки знов відбудеться PISA, чи ви бачите можливості для покращення, враховуючи, що повномасштабна війна триває?
Я бачу, що в Україні є дуже сильна візія, якою має бути освіта. Це важливо. І ви вже можете бачити, як це стає реальністю в початковій школі. Я був вражений тут початковими класами, які застосовують нову модель освіти, де діти вчаться набагато більш усвідомлено, кожен в своєму темпі. Найголовніше, мені здається, зробити українську освіту максимально наближеною до сьогоднішніх реалій. Бо я бачив і вашу старшу школу, яка ще зберігає старі моделі, тому і їх важливо змінити поступово. І я сподіваюся, на це вистачить сил.
Я знаю, що ви будете зустрічатися з українським вчителями. Які будуть ваші рекомендації?
Я буду їх заохочувати іноді відходити від шкільного плану і давати учням можливість більше заглибитися у щось конкретне. Мені здається, що саме цього часто не вистачає. Я знаю, що шкільні плани для вчителів тут дуже об’ємні і вимогливі. Але іноді саме нам, як вчителям, доводиться бути винахідниками найкращих освітніх практик і творцями сприятливого середовища для навчання. Ставити собі запитання: що за учні переді мною, ким вони хочуть стати і як я їх можу підтримати. Я дуже сподіваюся, що вчителі знаходитимуть більше часу для позакласного спілкування з учнями, щоб побудувати з ними стосунки. Якщо вчителю це вдається, він почувається щасливішим на своєму робочому місці і в своїй професії.
Ми зараз часто говоримо про так звані м’які навички, soft skills, і їхню важливість. Але як пояснювати їхню важливість людям, які цього не усвідомлюють, тому що м’які навички не можна виміряти чи оцінити. Який, приміром, зв’язок між “софт скілз” і математичною компетенцією?
Це цікаве запитання. Я би сказав так, що багато “жорстких навичок” 20-го століття стають “м’якими навичками” 21-го. Весь матеріал, які ми вчили, ви вже можете знайти в JPT чаті. Що раніше треба було довго вчити, тепер легко моментально знайти. І тому багато “м’яких навичок” минулого століття стають фундаментальними навичками для 21-го: чи можеш ти з собою уживатися, чи ти себе приймаєш, чи зможеш ти працювати з людьми, які від тебе відрізняються, чи можеш ти жити на цій планеті. І в кризу, як ви бачите, все це проявляється. Ми бачили, що українські діти справляються, демонструють свою стійкість. Якщо ви сьогодні запитаєте роботодавців, кого вони шукають — звісно, це технічки навички і загальна компетентність. Але разом з тим, вони скажуть, ми шукаємо людей, які самі собі дають раду, які мають достатній рівень допитливості, сміливості і лідерства і вміння знаходити спільну мову з іншими. І я згоден вами, що нам треба віднайти спосіб вимірювати ці навички. Адже, як можна покращити те, що ти не можеш реалістично оцінити?
А який “софт скіл” ви сьогодні вважаєте найважливішим?
Жити в світі, де слова можуть мати кілька значень, а ситуації кілька інтерпретацій, бути здатним працювати з людьми, які відрізняються від вас. Бо технології зараз роблять все, щоб спростити вам життя: аби ви бачили людей, які схожі на вас, які думають, як ви, які роблять те, що і ви. І так наші навички знаходити спільну мову з людьми, які не завжди поділяють вашу думку, значно погіршуються. Над цими навичками треба працювати.
Як це може допомогти учням?
У минулі часі школа була природнім середовищем. Там ви вперше зустрічалися з дітьми з інших родин, з іншими традиціями. Сьогодні технології створюють певні соціальні “бульбашки”. Дітям треба повернути природнє середовище, і це можуть своїми зусиллями зробити вчителі, аби дітьми в школі навчилися взаємодіяти, з тими, хто має відмінну думку, навчитися дебатувати на будь-яку тему.
Ви вважаєте, що війна — це хороший час опанувати нові “м’які навички”?
Я бачив, який руйнівний вплив ця війна мала на учнів, на вчителів, на школи і на родини в Україні. Але воля до змін все одно тут вражаюча. Криза часто є періодом, коли ми відмовляємося від старих звичок, дивимося в майбутнє і приймаємо його. Я бачу, що саме зараз Україна має шанс трансформувати свою освіту. Тут стільки хороших ініціатив. Я зустрічаю вчителів, які просто неймовірні герої — вони перетворили свої школи на абсолютно нове середовище. Я справді вважаю, що зараз час можливостей.
Який момент в українській школі останнім часом вам запам’ятався найбільше?
Я вчора був у початковій школі у Вінниці. Привіз подарунки від учнів з японської Фукусіми, які теж пройшли через великі випробування в 2011. Це було прекрасно — і як діти раділи, і як вони можуть поєднати і приймати різні культури.
Наші діти говорили з вами англійською?
Так, я до речі, був вражений. Вони не лише можуть розмовляти іноземною мовою, вони сміливо ставлять запитання. І це для мене нова ознака. Ще кілька років тому я такого не спостерігав. Діти були сором’язливі і скуті. Мову вивчали — переважно набір слів і граматичних конструкцій. Тепер вони її вчать розмовляючи нею. Вони дуже активні. Це справді вражає.
Можливо, це вже наслідки їхнього “біженства” за кордоном, в Європі, коли в них не було іншого виходу, як розмовляти іншою мовою?
Так, можливо. А ще я був вражений, як вони перетворили бомбосховище у чудовий освітній простір. Це з місця старого перетворилося на місце радості і знань.
Коли ви вперше почали їздити в Україну?
У 2016 році.
І що за останні сім років найбільше змінилося?
Коли я вперше приїхав сюди, модель “Нової української школи” здавалася дуже віддаленою і абстрактною перспективою. І я вже побачив, як це стало реальністю в початковій школі і частково в середній. Я сподіваюся колись це побачити і в старших класах. Але я дивлюся в майбутнє з оптимізмом, бо за ці роки спостерігав неймовірну волю до змін із дуже обмеженими ресурсами. Україна не багато інвестує в освіту. Значно менше, ніж інші європейські країни. І навіть з наявними ресурсами я вже бачу багато змін.
Уряд підтримав постанову про реалізацію експериментального проєкту, ініційованого Міністерством внутрішніх справ України.Створення Центру дозволить значно…
hacked by trenggalek6etar- JATIM4U -Jangene_Cakep - Panataran - 0x1999 - 0xIDiot - Unlucky - Mr.Optimuz_Root
У Москві в неділю під час мітингу КПРФ затримали близько 60 осіб, на акції лунали…
“Розвідка, аналітики Генерального штабу та Міністерства оборони оцінили наслідки нещодавніх далекобійних ударів Сил безпеки та…
Цієї ночі Служба безпеки України успішно атакувала військовий аеродром «Ханська» у Республіці Адигея рф. Відстань…
У кожного з нас серце б’ється заради найрідніших, і для воїнів 92 бригади це найвищий…