Путін розбудив вмілого, сильного і розумного хижака: Україна починає правильну війну

Ми вже знаємо, хто наш ворог, і здебільшого нам не потрібні полонені окупанти. На скільки ми змінилися за ці три роки, вони скоро дізнаються. Ми такими не хотіли бути, але вже стали, і цього вже ніщо не змінить, окрім смерті останнього загарбника.

Україна – як держава і як суспільство – зазнала суттєвих змін в найкоротший історичний термін. Власне кажучи, за роки незалежності наша державність оцінювалася за кулінарними стандартами: ні риба, ні м’ясо. Ми пішли в ілюзію дивного нейтралітету і якоїсь незрозумілої «дружби» з Росією, яка у нас на очах точила ніж для нашого ж горла, а ми навіть допомагали їй у цьому. Так що держава пливла за течією «позаблоковості», а суспільство настільки втратило орієнтири, що вже насилу ідентифікувало себе як українців.

І ось минуло три роки, за які ми пройшли неймовірний шлях. Так, ще багато залишилося аморфних і байдужих співвітчизників, а частина з них – залишилася частиною вже протухлого совка. Проте в будь-якому суспільстві основний тренд задають 10-20% активної частини населення, його настрої визначають напрямок руху всієї маси народу. Так ось, ця лідируюча частина виявилася настільки заведеною, що наслідки цього будуть відчуватися десятиліттями.

В принципі, українці були досить інертні й миролюбні. Навіть воюючи, і добре воюючи, у складі російської або австро-угорської армії, а то і в армії Османської імперії, самі ніколи не ініціювали воєн і конфліктів, уникаючи кровопролиття до самої останньої можливості.

Путін і його прихильники зробили з нами те, чого мало хто міг зробити. Три роки даремно не пройшли. Українці серйозно взялися за зброю. А все, за що вони беруться, стає дуже серйозним і вдалим інструментом. Ми добре будуємо, добре вирощуємо хліб, але і воюємо ми теж добре, тільки весь час – за когось, а ось тепер – за себе. Так ось, Путін розбудив вмілого, сильного і розумного хижака.

Указ Президента про введення в дію Доктрини інформаційної безпеки України – це не що інше, як початок справжньої інформаційної війни. Росія здійснювала жорсткий інформаційний тиск, майже не зустрічаючи опору, а тепер матиме не тільки відсіч, а й буде отримувати удари.

Між іншим, цей указ збігся з випуском офіцерів і сержантів з відповідних училищ. Найцікавіший – випуск сержантів. Тут за зразок взято стандарти армії США, де статус сержанта неймовірно високий і абсолютно непорівнянний зі статусом сержанта совкової армії. Національна академія сухопутних військ здійснила випуск професійних сержантів, які посилять і без того набираючу обертів армію. Україна більше ніколи не буде мати жалюгідної подоби армії.

Уже зараз фактично сталося те, чого раніше просто неможливо було уявити. Практично вся армія, і вже точно – вся діюча армія укомплектована на професійній основі. Ми маємо контрактну армію, з дуже серйозним обстріляним резервом. Війська, які стоять у тилу, поповнюються випускниками навчальних закладів України, а також військовими фахівцями, які пройшли підготовку за кордоном. Самі підрозділи не вилазять з полігонів і навчань. Армія вже починає грати м’язами, а її ударна складова – рветься в бій. Ті, які поки що стоять з того боку розмежування, ще не бачили цих військ, але обов’язково побачать. І тоді їм слід дивитися дуже уважно, бо такої війни, до якої вони звикли – не буде, і треба буде встигнути помітити хоч щось перед тим, як дивитися вже буде нічим.

Ось ця купа клоунів, які називають себе «армійськими корпусами», підуть на фарш так швидко, що багато хто навіть не встигне застрелитися. Але це ще не все. Окупанти навіть не уявляють, скільки людей чекають наступу ЗСУ. Причому ці люди чекають не просто звільнення від окупації, а сигналу до того, щоб відплатити за все. Багато наших, що знаходяться в окупації, вже готові до «ночі довгих ножів». Тож коли почнеться наступ, ховатися буде ніде. Місцеві жителі вже знають, кого ліквідують ще до того, як наші війська повністю відновлять контроль над їх місцевістю. Люди вже запаслися усім необхідним і чекають.

Так, ми мілітаризовані, і мілітаризуємось далі. Причому робимо ми це не абстрактно. Ми знаємо, хто наш ворог і здебільшого нам не потрібні полонені окупанти. На скільки ми змінилися за ці три роки, вони скоро дізнаються. Ми такими не хотіли бути, але вже стали, і цього вже ніщо не змінить, окрім смерті останнього окупанта.