УКРАЇНА LIVE

Молода українка Наталка Пісня розповіла для Forumdaily про свій досвід переїзду із України до Америки, як вона вибудувала своє життя у чужій країні та що варто знати новоспеченим іммігрантам :

“Через 2 роки після переїзду з Києва до Вашингтона ми так і не навчились виміряти погоду у Фаренгейтах, але легко перейшли на фути і вважаєм, що таке фасування куди зручніше. Особливо для невеликих сімей. З будинку остаточно зникла готівка і побільшало льоду, який ми додаємо у воду та надто гарячий чай – так, є такий гріх. В США наші европейсько- слов’янські обличчя вважаються більшою екзотикою, аніж помісь пакистанця з кореянкою, бабуся якої наполовину француженка, а наполовину – донька вихідця із Нової Гвінеї.

Я переїхала на порожнє місце – в квартиру без меблів, посуду та їжі. Друзів на той момент у мене було аж 2. Саме від них я дізналась: зустрічі і візити на гостини обговорюють попередньо. Навіть якщо ви близькі друзі, нічний стукіт у двері і прохання налити чаю можуть відбуватись лише із дуже важливої причини. Якщо її немає — домовляюься заздалегідь і точно не в той самий день.

Вечірні зустрічі із друзями планують на 2-3 години і не ображаютьcя, якщо у вас є плани після цього.

У нас вдома немає грошей. В крайому разі вони не лежать у спеціальній коробочці,я к було прийнято в Києві. В кишенях зрідки з’являється від 5 до 20 доларів, які випадково залишились після ланчу зі друзями. По-перше, так простіше контролювати свої витрати: усі транзакції і їх деталі можна дивитись на сайті банку. По-друге, навіть пачка найменших куюр викликає подив і часто питання: ви наркоторговець?

Ми навчились виписувати чека для сплати за квартиру на повернення боргів, вести електронну бухгалетрію. Готівка потірбна для походу у нічний клуб чи сімейний ресторан, який за особистими причинами не приймає карт.

Одного разу в маленькому містечку неподалікнайбільшого телескопу в горах Шененндоа ми побачили старомодну кредитну книгу, куди продавці записували імена відвідувачів та розмір боргу. Жителів у містечку до 2 тисяч, кредитні карти чреез відсутність інтернету не працють, а кредичтні книги – будь ласка.

На ринках у найвіддаленішій американські глуші – в Огайо, Монтані, Айдахо і Теннессі – феремери впевнено брали у мене кредитку. Вжух – і готово: на пошт моментально з’являвся чек із сумою та побажаннями гарного дня від працівників сироварні. ферми із вирощення помідорів та виготовленню маринованих овочів.

В Америці можна вийти з дому без гаманця, поїхати на “Убері” чи “Ліфті” у будь-яку точку міста за продуктами. розрахуватись за допомогою електронного гаманця в ьелефоні і таким самим чином повернутись додому. Водій, машин і проудкти в магазині – справжні-справджнісінькі, а гроші – невидимі. Безготівковий разрахунок у таксі чи інших транспортних сервісах – звчиана історія, порівняно з Києвом.

Таксист розрахувує вас згідно із лічильником, ціна поїздки залежить від часу у дорозі, завантаженості міста та кілометражу, але не від настрою водія. У липні минулого року я поспішала до моєї київської подруги, підійшла до таксі, попросила відвіезти мене на таку і таку вулицю. Водій глянув на мене і сказав без нотки сумніву: 200 гривень. Ціна для України – просто нечувана.

Ми продовжуємо переводити гроші у гривні і слідкуємо за курсом – цю внутрішню математику важко із себе викорінити. Саме тому, кпуючи ікеївський стілець за 7 доларів, я тішуть, як дитина – київські меблі обходились мені куди дорожче, а виглядала приблизно так само.

Утім, це не заважає мені задивлятися на дорогезні книжкові полиці, які поштують по $1300 без податків. Це майже місячна плата за недорогу квартику у передмісті чи перший внесок дял покупки автівки. Словом ,я знаю багато способів витратити таку суму і радію можливості вибору.

Податки і зарплати — це окрема історія. В українській реальності ми звикли домовлятися з роботодавцем про місячну зарплату. Тут обговорюють річну – з податками і без, кількість робочих годин на тиждень, вартість перепрацювань і їх небажаність. За українськими мірками, зарплата $80 тисяч на рік – просто величезна сума. Але отримують її кожні два тижні рівнимри сумами, без податків.

Податки – близько 30%. Тому після зняття податків залишаєтсья 56 тисяч на рік. Ділимо їх на 12 місяців — близько $4700 на місяць. Вираховуємо і неї арендну плату — від $2200 за 1-кімнатну квартиру у Вашингтоні, від $1800 — за таку ж у передмісті.

Гроші все ще залишаються. Золоте правило американських бабусь – відкласти 30% награбованого, тобто близько $800. Сплатити комуналку – близько $100, телефон — ті ж $100, інтернет — близько $90. Таок слід не забувати про медичне страхування – від $150 до $400 на місяць, залежно від соціального пакету роботодавця. Купити продукти — близько $120-150 на тиждень. Розрахуйте залишок, врахувавши купівлю одягу, зустрічі із друзями .. і засумуйте. Не всі американці заможні, вулимці не викладені золотом, а гроші не ростуть на деревах. І повірте, амеркианці знають ціну кожному заробленому долару.

У вирі швидкого та насиченого життя, тут намгаають максимально спростити собі життя: у більшості зйомкних квартир знайдеться старенька посудомийна машина – мій улюблени й домашній раб. Білизну ніхто не розвішує від будинку до будинку на мотузках. Замість цього виокристовують сушилки. Та разом із пральними машинками в орендованих квартирах вони – рідкість. Усі корситуються громадською пральнею.

Ще одна історія вода з-під крану. Її пропонують у ресторанах, п’ють вдома і з-під фонтанів. Як на мене, хлоркою вона тхне навіть більше української.

Ще одна особливість – будь-які напої подають з неймовірною кількістю льоду. навіть взимку. Продавці у магазинах 7/11 розпізнали в мені немісцеву, поки я не встигла навіть рота відкрити: схопила стакан коли і не додала льоду. Помилка резидента- американці так не зроблять.

В Америці я вперше за 18 років з’їла сосиски, “курячу” котлету і вперше в життя – “сало”. Все вегетаріанське, жодна тварина не постраждала. Вегетаріанці тут споживають соєву індичку, морозиво без молока і вегетаріанський бургер.

У мене досі немає автівки, ринок – тільки по неділях. На відміну від українського, ціни на ньому вищі, ніж в дорогих органічних продуктових магазинах.

Одного раз на ринку мене запитали, що найбільше мені подобається в Америці. Я чесно відповіла: за diversity – розмаїття обличь, змішання рас, культур, можливість привести в США чоловіка – сенегальця і не зіштовхнутись із супротивом сім’ї.

Я люблю Америку за всіх своїх друзівз японськими, ірландськими, німецькими і ще казна-якими коріннями,, за їхні акценти і те, що ніхто не дивиться зверхньо на маму, яка спілкуєтсья із моїми друзями за допомогою гугл-перекладача.

За те, що в рамках однієї сім’ї ми робимо Шаббат і святкуємо Рош ха-Шану, купуємо різдвяні подарунки і запалюємо вогники в Ханукії, ходимо на вечері до нашої мусульманської подруги і тролимо нашого друга Клайва, прихожанина англіканської церкви, за рішення прийняти іудаїзм — віру його дружини та дітей”.