УКРАЇНА LIVE

Кілька днів тому з подачі англійської The Times з’явилася інформація, що нібито 17 березня під час першої офіційної зустрічі Ангели Меркель і Дональда Трампа останній вручив німецькому канцлеру чек за користування оборонними послугами НАТО.

Вчинок дуже дивний з точки зору відновлення добрих відносин між союзниками.
Напруженість у спілкуванні між американським і німецьким канцлером з’явилася ще до виборів у США – Меркель недвозначно заявляла про небажаність обрання Трампа, про його неготовність до тієї відповідальної посади, за яку він змагався. Трамп відповідав канцлеру тією ж монетою.
Тому безпосередня зустріч двох лідерів мала стати шоу.
За законами шоу всі очікували за підсумками зустрічі або публічної демонстрації взаємної неприязні між двома лідерами, або “чудового зцілення” Трампа і його зречення власних помилок.
Реальність виявилася нуднішою – і серйознішою. Наявність розбіжностей підтвердилася, в тому числі під час підсумкової прес-конференції.
Але ніякої публічної сварки не було, незгода була мовчазною, хоча й очевидною. Важливість конструктивного діалогу усвідомлювали обидві сторони, і в цьому сенсі саміт вже можна занести в актив трансатлантичних відносин.
Та з іншого боку, всі основні суперечності, про які йшлося напередодні зустрічі, отримали підтвердження.
Більше того, суперечності виявилися справді суттєвими – бо їх не лише не вдалося зняти під час особистого спілкування, але й приховати при виході до журналістів.
Передав Трамп чи ні чек на понад $375 млрд Меркель особисто в руки, не так вже й важливо. Зрештою, команда нового президента США і так зробила чимало, щоб переконати світ у своєму прагненні похитнути трансатлантична єдність. І саміт Меркель–Трамп став відображенням сьогоднішнього стану Заходу, його головних страхів, небезпек і ризиків.
По-перше, залишилися невирішеними питання співпраці в НАТО. Цю тему в очікуванні зустрічі взагалі найбільше розкручували в пресі, що зрозуміло: ніщо не виставляє Трампа в такому невигідному світлі перед партнерами, як сумніви в доцільності Альянсу.
Під час зустрічі Трамп підтвердив свою підтримку НАТО і запевнив, що не є ізоляціоністом. Його ранні висловлювання про те, що НАТО є застарілим альянсом, були остаточно дезавуйовані, і зроблено це було з символізмом – під час зустрічі з лідером країни, яка історично більше за всіх покладалася на цей інститут.
Але важливо те, що Трамп все ще не відмовляється від бажання дати урок партнерам по НАТО.
На спільній прес-конференції Трамп сказав, що деякі країни мають борги за внесками, а це “дуже несправедливо щодо Сполучених Штатів”.
А отже, Трамп залишається прихильником спрощеної і тому небезпечної картини функціонування Альянсу, де лише безпосередні витрати оборонного бюджету і фінансування НАТО мають цінність.
Ігнорування нематеріальних чинників, відданості демократичним принципам і спільній обороні відображає недостатнє розуміння Трампом принципів функціонування організації. До речі, краще за всіх у Євросоюзі Трампу відповів президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, який пояснив, що гуманітарні інвестиції ЄС не менше впливають на світову безпеку, ніж підтримка армій.
Другий висновок саміту – Німеччина вкрай обмежена у можливостях торгу з Вашингтоном.
Меркель привезла Трампу “подарунок” – німецьку політику збільшення витрат на оборону. І це істотна поступка з її боку.
Хоча її рідна партія ХДС вже давно обговорювала цю необхідність, до виборів йти на такий крок було небажано – серед політичних опонентів Меркель і серед виборців багато хто не поділяє цих поглядів.
І цю надважливу для себе поступку Берлін зробив ще до початку переговорів!
В результаті у Меркель не залишилося в запасі нових аргументів для торгів із Трампом.
Канцлеру не вдалося провернути такий трюк, на який зважився для збереження “особливих відносин” з США японський прем’єр Сіндзо Абе. Отримавши на адресу Японії такі ж звинувачення в недостатніх внесках, він підготував пакет пропозицій, який стосувався як підвищення видатків на оборону, так і поступок у торгівлі та створення нових робочих місць для американців на японських підприємствах у США.
Таких широких жестів Меркель зробити не могла – насамперед тому, що поступки вона робила б не тільки за рахунок своєї країни, але й за рахунок ЄС.
Сьогодні, на тлі міграційної кризи та Brexit, німецьке лідерство стає найважливішим фактором збереження Євросоюзу, і тому Берлін змушений думати про благо всього простору євроінтеграції.
Меркель вочевидь хотіла б зробити більше для подолання непорозумінь із Вашингтоном, але розрив стався у виключно невдалий момент, коли їй треба думати і про лідерство в ЄС.
Вперше проамериканський курс Меркель увійшов у пряме протиріччя з євроінтеграційним.
І якщо в часи порозуміння з Обамою їх можна було погоджувати, то тепер з кожного питання доведеться робити окремий вибір.
Багато кроків Трампа сприймаються в Європі як загроза для єдності Євросоюзу, і Меркель очевидно намагалася застерегти американського президента від цього.
Канцлер не може допустити, щоб загроза Євросоюзу надходила не звідкись там, а від давнього і найголовнішого історичного союзника – США, лише тому, що там при владі зараз скептично налаштований до ЄС президент. Останній, до речі, дуже непопулярний у самій Німеччині, і намагаючись йти назустріч Трампу, Меркель дуже ризикує налаштувати проти себе частину свого німецького електорату.
Фактично перед Меркель зараз стоїть подвійне завдання – не показати слабкість і не дати підстав вважати, що заради трансатлантичного зближення вона готова пожертвувати своїми поглядами, але й не допустити, щоб наявні тріщини в трансатлантичних відносинах продовжили збільшуватися.
І у Трампа є всі підстави бажати, щоб Меркель досягла успіху в цьому. Тому що такі питання, як збільшення фінансового внеску Німеччини до загального бюджету НАТО чи зменшення дефіциту торгового балансу, можна буде вирішити з найменшими витратами для США саме з Меркель.
Якщо ж за результатами парламентських виборів у Німеччині фрау канцлер не вдасться зберегти свій пост, відносинам двох ключових західних країн загрожують нові серйозні потрясіння.