УКРАЇНА LIVE

Військові, що воюють у зоні бойових дій тривалий час, регулярно проживають два великі тригери. Як зробити мобілізацію успішною розповів Ярослав Галас, офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади у колонці Української правди.

Перший провокують здорові чоловіки мобілізаційного віку, які насолоджуються життям у тилу й не хочуть іти воювати.

Теперішні бійці (колишні інженери, автослюсарі, ІТівці, підприємці), що з перших тижнів повномасштабної війни добровільно пішли в ЗСУ, спостерігають за такими людьми під час відпусток або на лікуванні. І поміж собою зневажливо називають їх “накачаними й обпісяними бородатими принцесами, ненародженими для війни”.

Другий тригер пов’язаний із першим і може здатися парадоксальним. Це робота Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, яка дратує подвійно.

По-перше, якимось “дивовижним” чином “бородатим принцесам” вдається прослизнути крізь сито мобілізації, і в бойові бригади з подачі ТЦК масово потрапляють люди, котрі стають тягарем. А звільнити їх у період воєнного стану практично неможливо.

По-друге, методика роботи ТЦК, прозвана в народі “примусовою бусифікацією”, отримала цілком зворотний ефект.

Цивільні чоловіки, мотивовані воювати за свою країну, давно закінчилися – вони пішли в Збройні сили України на початку війни. Утім, мобілізаційний резерв для поповнення бойових бригад у країні все ще більш ніж достатній. Однак іти в ЗСУ військовозобов’язані категорично не хочуть.

Крім природного страху загинути на війні (який притаманний усім без винятку і який можна перемогти, чому є безліч прикладів) є й інший страх – штучний, навіяний “бусифікацією” від ТЦК.

Цивільна людина, котра раніше не мала відношення до армії, спостерігає за брутальними методами ТЦК, які іноді мають трагічні наслідки для мобілізованих, і вирішує, що в бойових підрозділах із новобранцями поводяться аналогічно. А це не так!

Примусова “бусифікація” завдає величезної шкоди як самому процесу мобілізації, так і бойовим бригадам. Вдавати, що жорсткі дії ТЦК нормальні, а критикувати їх означає підтримувати ворожу ІПСО – це створювати в країні, що воює, ще одну паралельну реальність.

Бойові підрозділи відверто не сприймають методику роботи ТЦК, тому що бачать якість мобілізованих новобранців. У публічній площині це несприйняття проявляється поки що в делікатній формі. Якщо ТЦК всюди публічно підкреслюють, що є підрозділами ЗСУ, то бойові бригади, відкриваючи рекрутингові центри, починають із заяви: ми – не ТЦК.

Саме відкриття рекрутингових центрів бойовими підрозділами свідчить, що політичне і військове керівництво зрозуміло: мобілізації від ТЦК треба дати якусь здоровішу альтернативу. Ідея цілком правильна, проте має один суттєвий недолік…

Абсолютна більшість бійців, котрі воюють тривалий час, повернуться, незважаючи навіть на найбільший тягар війни – втрату товаришів…

У випадку, якщо норма про циклічну службу буде реалізована швидко, першу неоплачувану відпустку для тих, хто воює з самого початку, можна буде давати вже наприкінці року. Масовість відпусток залежатиме від кількості новобранців, яка, без сумніву, зросте, якщо відповідні зміни в законодавство будуть внесені. Тоді бійці, які перебувають на передовій уже понад 2 роки, нарешті отримають час, щоб поправити здоров’я, повноцінно відпочити, вирішити господарські й особисті питання… Зрештою, витратити зароблені потом і кров’ю гроші.

Циклічність служби однозначно різко зменшить кількість СЗЧ і відшукування різних лазівок для звільнення із ЗСУ.

Щоб внести норму про циклічність служби, немає необхідності змінювати Конституцію, достатньо внести зміни в кілька законів, зокрема в закон “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

На ці зміни підуть усі фракції Верховної Ради, бо останнім часом влада, намагаючись закрити військові потреби, тільки закручує гайки – застосовує батіг, не пропонуючи пряника. А хлопці, що воюють понад два роки, давно заслужили пряник у вигляді якщо не звільнення, то хоча би повноцінного відпочинку.